Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
4. Філософія Середньовіччя та епохи Відродження

Арабська філософія.

  У ХІІІ ст. розквіту схоластики у Західній Європі передував прогрес арабської філософії і філософії Середньої Азії. Суттєвою причиною розвитку філософії стало засвоєння вчення Аристотеля відповідно до нових історичних умов і досягнень науки, зокрема математики, астрономії, медицини. УХ — XI ст. в працях відомих філософів Середньої Азії є ряд соціальних, політичних, філософських ідей та концепцій. Так, в працях філософа аль-Фарабі є спроба викласти проекти ідеального суспільства (міста — держави), що суперечило ідеям Корану про божественну передвизначеність: «все у владі Бога». Мусульманське духовенство сприйняло ідеї аль-Фарабі як посягання на порядок, установлений Аллахом. Але аль-Фарабі взагалі відкидав теологічні вчення про походження держави і стверджував, що держава — результат об'єднання людей для задоволення життєвих потреб, у добровільних містах — державах суспільне життя будується на принципах високої моральності людей, взаємодопомоги, рішуче відкидав неосвіченість, неуцтво, свавілля та насилля.

  Вагомий внесок у розвиток середньовікової політичної думки зробив і філософ, вчений, поет Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна). Тоді як на Заході філософія, мистецтво та наука на певний період затримувались у своєму розвитку, на Сході, завдяки заслугам арабських мислителів, відбувався їх розквіт. Араби підтримували філософські традиції і на Заході, зокрема на Піренейському півострові, що частково перебував під їх владою. Арабська філософія стала з'єднуючою ланкою між грецькою філософією, традиції якої араби сприйняли та зберегли, та наступним ступенем європейської філософії — схоластикою.

  У ставленні до християнської схоластики важливе значення має творчість великих арістотеликів арабської філософії: на Сході — Авіценни, на Заході — Аверроеса. Основною філософською працею став трактат енциклопедичного характеру «Книга зцілення», де висвітлювались основи логіки, фізики, математики та метафізики. Велике визнання здобув трактат «Канон медицини». Філософія Авіценни — теоцентрична, та в іншому розумінні, аніж християнська: світ розумів як створення розуму Бога, але ні в якому разі ні волею Бога. Світ створений з матерії, а не з нічого: матерія є вічною. Матеріальний світ мав характер конкретної можливості та існує в часі і просторі. Паралельність розвитку арабської та християнської філософії засвідчує і розуміння універсалій. Авіценна доходить до аналогічних результатів, що й П'єр Абеляр, але заздалегідь. Поряд з іншими арабськими філософами, Авіценна вчить, що універсали існують трьома способами: існують як одиничні речі в розумі Бога; в реальних речах як відтворення сутності, існують після речей в головах людей як створені ними поняття. Для філософії Авіценни характерний реалізм з матеріалістичними тенденціями, що випливають з його природно-наукової орієнтації. Вчення об'єднує елементи філософії Аристотеля з релігією ісламу. У творах Ібн Сіни викладено проект розумного (ідеального) суспільства і держави, де панують соціальна рівність, справедливість, свобода та гуманізм.

  Пізніше, у XII ст. значний внесок у розвиток політичної думки в країнах Закавказзя зробив азербайджанець Нізамі Гаджієв, який виступив борцем за інтереси пригноблених людей, бачив причину всіх нещасть і лиха в суспільному і політичному ладі. Ідею сильної централізованої держави на території Грузії обґрунтовує відомий поет Шота Руставелі. В XIV ст. своєрідну концепцію розвитку держави розробляє відомий арабський історик Ібн Хальдун. У праці «Велика історія» Ібн Хальдун викладає ідеї про державу, суспільство, прагне виявити їх співвідношення і закономірності розвитку. Через нездатність однієї людини для задоволення всіх потреб в їжі, одязі, збереженні житла та ін. люди і створюють спільність для спільного добування засобів до життя. Поділ праці — перший фактор об'єднання. Ібн Хальдун виділяє два етапи суспільства: примітивний землеробський, коли люди займаються тільки землеробством та скотарством, і цивілізований — міський, коли розвиваються ремесла, торгівля, наука, мистецтво та ін. Розвиток поділу праці і об'єднання зусиль багатьох людей створюють надлишки виробництва, що породжує розкіш, пишноту.

Виробництво надлишку і розкіш ведуть до виникнення спільності людей, заснованій на нерівності і примусу, встановлення влади. Одна людина володарювати неспроможна, а тому люди створюють сильні спільності, здатні управляти державою, суспільством. Спираючись на таку спільність, володар підкоряє підданих, збирає податки в казну. Податки і побори утворюють основу держави. Держава відривається від основи, на якій виникла, правителі відходять від простого народу, а всі, хто прагне перешкодити владі володаря, усуваються. Потім створюються загони стражів, слуги владики. Володар прагне розширити вплив, завойовує з допомогою набраних воїнів інші землі, встановлює скрізь свою владу, втручається в торгівлю тощо. Усе це вбиває надії підданих, підриває стимули до праці. Посилаючись на історію арабів, персів і берберів, Ібн Хальдун пише, що, створивши нову державу, завойовники «вдаються до самовиснаження» і виснажують суспільство. Рано чи пізно неминуче настає дряхлість імперій, що, як і люди, ростуть, досягають зрілості, а потім схиляються до занепаду.

  Звичайно ж, розвиток політичної думки у феодальних державах країн Арабського Сходу, Середньої Азії і Закавказзя йшов з тими ж закономірностями, що і в країнах феодальної Європи. Панівне становище в філософській думці тоді займали найпоширеніші релігії — іслам, християнство та ін., що виражають інтереси і прагнення класів, що борються. Поруч з панівним теологічним світоглядом і нерідко всупереч з ним, у країнах Сходу тривало вивчення і розвиток спадщини античної філософії, спроби сформулювати вчення про державу на основі розуму і досвіду.

  Якщо Авіценна — король арабської філософії на Сході, то королем арабського Заходу, який значно вплинув на європейську філософію, став Аверроес (араб Ібн Рушд), виходець з іспанської Кордови, відомий як теолог, юрист, лікар, математик та філософ, який вважав, що світ вічний, нескінченний, але в просторі обмежений. Бог теж вічний, як природа, та Бог не створив світ з нічого, як проголошує релігія. Заперечував Аверроес і безсмертя особистої душі, виходячи з ідеї Аристотеля, що душа об'єднується з тілом як форма з матерією в кожній конкретній істоті. Аверроес розрізняє пасивний та активний розум. Пасивний розум зв'язаний з особистими чуттєвими уявленнями людини, активний — має характер загального одиночного інтелекту, що вічний. Тільки загальний розум людського роду в його історичному розвитку є безсмертним. Аверроес не заперечував релігію, але вважав, що повна істина лише одна — філософська. Недивно, що філософія Аверроеса (утім, як і філософія Авіценни) різко засуджена ісламськими ортодоксами, а їх трактати визнано потрібним спалити, що, однак, ніяк не послабило їх впливу.

  XIII ст. в Західній Європі стало періодом бурхливого розвитку філософії. Тоді в Англії, Франції, Італії та ін. формуються філософські центри. В Англії в Оксфордському університеті створюється найбільший в Європі філософський центр. Тут розгортається активна творча діяльність відомого філософа, математика, природознавця Роджера Бекона. В XII — XIV ст. розвиток торгівлі і ремесел у ряді країн Західної Європі привів до зростання міст, населення яких добивалось незалежності від феодалів. У боротьбі проти феодальної роздрібненості і прагнень католицької церкви на підкорення світської влади бюргерство підтримувало центральну королівську владу. Настрої міщан Середньовіччя знайшли теоретичні відображення в ученні Марсілія Падуанського, яке заперечувало правомірність церковного суду, інквізиційних трибуналів, примус у справах релігії. Єретик може бути покараний лише Богом. Звідси випливала вимога свободи совісті. Людські закони сприймаються народом і їм же змінюються. Висувається і принцип підзаконності всіх дій уряду, який реалізує закони, і який виконавець законів обирався народом, що видав закони. Обґрунтування належності народу до законодавчої влади, суворості підзаконної діяльності уряду, виборності народом глави виконавчої влади — усе це визначає суть вчень і теорії Марсілія Падуанського.

  Середні віки — період спаду в історії політичних і соціальних вчень порівняно з античністю. Переміщення центру ваги в суспільній свідомості від держави до церкви, прагнення значної частини суспільної свідомості до потойбічних, позаземних ідеалів, панування догматичного мислення, суворе орієнтування на тексти Святого Письма і канони церкви — усе це різко звужувало тематику і зміст політичних і соціальних доктрин.








загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.