Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

У пошуках вічного
Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна)

(Бл. 980-1037)

«...час і матерія передують усьому тому, існування чого має начало...»


Майбутній філософ народився в містечку Афшана (недалеко від Бухари). Батько Ібн-Сіни служив у Бухарі чиновником фінансового відомства. Коли хлопчику було 5 років, сім’я переїхала в Бухару, яка на той час була своєрідним центром науки, культури і освіти всього східного світу. Отримавши пристойну освіту і опанувавши професію лікаря, він працював у Хорезмі, Хорасані, Джурджані, Реї, Хамадані та Ісфагані. Падіння держави Саманідів, всевладдя султана Махмуда і фанатичного мусульманського духовенства змусили Ібн-Сіну переїхати до столиці Хорезму Гургандж, де він жив при дворі хорезмшаха. Пізніше філософ переїздить до Ірану, де займає посади лікаря та візиря при різних правителях.

Розповідають, що вже в 10 років Авіценна майже напам’ять знав Коран, добре оволодів граматикою і стилістикою арабської мови. Пізніше він досконало вивчив логіку і математику, фізику і філософію, медицину та інші провідні на той час науки. У 17-річному віці майбутній філософ вилікував від тяжкої недуги еміра Бухари, за що отримав право користуватися книгами придворної бібліотеки Саманідів. Це одна з найбагатших книжкових скарбниць близькосхідних країн, що загинула в полум’ї під час навали тюрків. Саме з цієї бібліотеки — нею Авіценна користувався близько трьох років — виходять коріння глибинної освіченості філософа, широта його поглядів, енциклопедизм і гуманістична спрямованість світогляду.

Авіценна — «князь вчених», як його називали сучасники, коментував і поглиблював філософське вчення Арістотеля, розробляв проблеми гносеології та логіки, розмірковував над питанням про взаємини Бога та світу, душі та тіла, справедливості та моралі.

Ібн-Сіна намагається відродити інтерес до філософського пізнання природи, вивільнити науку з обіймів теології. Однак філософські погляди Ібн-Сіни — суперечливі. У них органічно переплітаються наукові і позанаукові (теологічні) тенденції. Світ, вважав філософ, виникає шляхом еманації з Божества, але не за волею Бога, а в силу природної необхідності. Бог є абстрактним і невиразним, природа — матеріальна і не менш вічна, ніж Бог. Полемізуючи з Арістотелем, Ібн-Сіна вважав форму невіддільною від матерії, заперечував «перший двигун», висловив нову для тих часів думку про те, що рух потенційно знаходиться в самій матерії. Філософ намагався проникнути в таїнство взаємозв’язку часу і руху; підкреслював, що в природі панує закономірність, яка аж ніяк не порушується божественним впливом.

Ібн-Сіна не заперечував релігію, але обстоював власну точку зору, яка нерідко суперечила основним постулатам ісламу. Тим самим він виборов славу «вільнодумця» й накликав на себе гнів реакційного мусульманського духовенства.

Філософська позиція вченого позначена утвердженням ідеї вічності світу та прагненням до справедливості як до найдорогоціннішої прикраси людських відносин і вчинків, до високої освіченості людей, до культури та духовності. Ця концепція ґрунтується на вченні Авіценни про душу, її розумний первень, споглядальну та практичну складові. «Людська душа, — писав філософ у «Книзі спасіння», — є невмирущою, нетлінною. Вона не гине разом з тілом, а з’єднується з ним у годину «страшного суду », переживає, як і тіло, блаженство раю та жахи пекла. Саме душа дозволяє людині жити осмислено, керує її вчинками, спрямовує їх до моральності. Справедливість, як ідеал, можлива при постійному вдосконаленні душі через пізнання, що поступово звільняє душу від кайданів чуттєвості й наближає її до янголів». На цій стадії, підкреслював Авіценна, досягається «останній щабель людяності». Така людина уподібнюється до янгола й стає намісником Бога на землі.

Як бачимо, соціальна та етико — психологічна концепція Авіценни позначена містицизмом та релігійністю. Проте це не завадило філософу отримати визнання в колах освічених людей своєї доби й заслужити репутацію вільнодумця в середовищі служителів культу. Містицизм Авіценни мав конкретно-історичну зумовленість. Його соціальна функція, за визнанням сучасних філософів, була прогресивною й опозиційною щодо панівної релігійності.

Творчість Авіценни — а його науково-філософська спадщина налічує понад 200 праць, провідними серед яких є «Книга зцілення», «Книга спасіння», «Книга знання» та «Медичний канон» — вважають вершиною арабомовної філософії Близького Сходу. Після смерті Авіценни спостерігався її певний спад. І лише через 100-150 років, уже в далекій Іспанії, заполум’яніла нова філософська зірка. Арабський світ, а згодом і весь світовий філософський загал, почули ім’я великого кадія (судді) Кордови, лікаря й радника халіфа Абу-аль-Валіда Мухаммада ібн- Ахмада-ібн-Рушда (Аверроеса).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити