Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

У пошуках вічного
Аль-Фарабі

(870-950)

«Знай, що нічого нема крім субстанції і акциденції та їх творця, благословен ного у віках»


Філософ тюркського походження Абу-Наср ібн-Мухаммед (аль-Фарабі), названий «другим вчителем» (другим після Арістотеля) за свої більш ніж 100 праць з логіки, класифікації наук, теорії музики, етики та політики, послідовно продовжував думки і пошуки фундатора арабомовної філософії, відомого й шанованого в арабомовному світі, улюбленця халіфа — аль- Кінді.

Рід аль-Фарабі належав до привілейованих верств населення. Його батько належав до кінної гвардії й користувався повагою громадян м. Васидж. З переїздом родини до м. Багдад — тогочасну столицю — юнак захоплюється науками, скрупульозно вивчає все, що міг знайти в знаменитих бібліотеках цього наукового і культурного центру арабського халіфату. Він був невисокий на зріст, полюбляв самітність й уникав придворних прийомів. Перевагу юнак віддавав філософії і логіці. Ґрунтовно вивчає Арістотеля, конспектуючи його основні положення і принципи. Розповідають, що на першій сторінці трактату Арістотеля «Продушу», аль-Фарабі написав такі слова: «Я прочитав цей трактат 2 000 разів».

Філософська спадщина аль-Фарабі сягає 80-130 трактатів. Серед них — «Про змінні речі», «Прозначення слова інтелект», «Про класифікацію наук», «Про філософію Платона», «Про філософію Арістотеля», «Громадянська політика», «Афоризми державного діяча» та ін. Аль-Фарабі продовжує і поглиблює свого знаменитого попередника аль-Кінді, полемізує з ним, намагається обгрунтувати власне бачення світу і людини, добра і зла, прекрасного і потворного, тимчасового і вічного.

Відомо, що аль-Кінді був добре обізнаний з працями античних мислителів, поважав Птолемея та Евкліда, редагував і писав примітки до праць Арістотеля та Порфирія. Це засвідчувало його ґрунтовну освіченість. Перу філософа належать такі твори, як «Трактат про кількість книг Арістотеля та про те, що необхідно для засвоєння філософії», «Про першу філософію», «Книга про п’ять сутностей», «Пояснення близькодіючих причин виникнення та знищення».

«Філософ арабів» — так називали мислителя аль-Кінді — орієнтував суспільство на ґрунтовне засвоєння знань, нагромаджених у різні часи, різними культурами та народами. Він здійснив своєрідну класифікацію знань, підкреслював пропедевтичну роль математики, соціальне значення «наук гармонії», статус та цінність філософії як «науки мудрості». Звичайно, як і кожний мислитель, аль-Кінді був сином свого часу. Підносячи роль науки та філософії в житті суспільства, він не міг не визнати пріоритетність «божественного знання», яке, за його висловом, «не потребує ні пошуків, ні праці, ні людської кмітливості, ні часу». Жоден філософ, підкреслював аль-Кінді, не спроможний висловитися так ясно й чітко, як це робить Мухаммед: мусульманське богослов’я (Коран) є вершиною філософської мудрості. Здатність до філософствування, за аль-Кінді, визначається розумом — першою частиною людської душі. Здатність до віри — інтуїцією та внутрішнім чуттям — другою частиною душі людини.

У цьому ж ключі розмірковував і аль-Фарабі. Філософ здійснив класифікацію наук, пріоритет серед яких надав «божественній науці», ознайомив громадськість з основами логіки та математики, представив цікаві викладки з приводу проблем «Бог та світ», «розум та пізнання», «людина та держава», обґрунтував етичні настанови мусульманства.

Аль-Фарабі ще більш посилив тенденцію до арістотелівського раціоналізму, закладену аль-Кінді. У невеличкому трактаті «Сутність питань» він розглядає арістотелівський поділ буття на два види. До першого відносяться речі, існування яких вимагає зовнішньої причини. До другого — «речі», існування яких закладено в їх сутності. На думку філософа, втіленням абсолютно необхідного буття виступає Бог, творець світу. У концепції творення, яку пропонує аль-Фарабі, велике значення відіграє уявлення про розум. Сам Аллах є істота, що володіє абсолютним пізнанням і породжує «перший розум». Перший розум роздвоєний, оскільки він не лише споглядає Бога, а й мислить самого себе. Із споглядання Бога породжуються розуми все менших розмірів, із самомислення — матерія і душі дев’яти, включених одна в одну, сфер — небосхилів. Саме душі заставляють ці сфери обертатись навколо Землі завдяки енергії, яку вони отримали від Бога — джерела абсолютного буття.

У системі наук, побудованій аль-Фарабі, головне місце займає логіка, яка дає змогу відмежувати істинне від брехливого і тому є основою розуму. Геоцентрична доктрина аль-Фарабі відрізняється від християнської: арабський філософ розуміє світ не як породження божественної волі, а як утворення божественного розуму. Саме це і стало онтологічним обґрунтуванням примату розуміння перед вірою.

У «Трактаті про погляди мешканців добровільного міста» аль-Фарабі коментував і частково розвивав етико — соціальні погляди Платона та Арістотеля, обґрунтовував власне розуміння специфіки соціального співжиття людей у локальному «соціумі-організмі» — «місті — державі». Останню він тлумачив як «організм», усі складові якого мають виконувати притаманні їм (від природи) функції. Очолювати «місто — державу» має володар, якому притаманні здоров’я, чиста совість, здоровий глузд, проникливий розум, сила переконання, порядність у ставленні до підлеглих. Отже, аль-Фарабі обґрунтовує необхідність (доцільність) «просвітницького абсолютизму», теорія якого на європейському грунті розквітне приблизно через сім — вісім сторіч.

«Добродіяльному місту», як ідеалу справедливості та людяності, аль-Фарабі протиставляє «місто невіглаське», «місто ошуканості», «місто облуди». Філософ постійно підкреслює, що дійсне щастя та спокій люди зможуть знайти лише поза насильством, війнами, поневоленням, лише за умов дружби та взаємодопомоги, організації суспільства на духовних засадах, за умов чіткого поділу суспільства на відповідні соціальні верстви, наявності мудрого та освіченого монарха.

Головною ж соціальною ідеєю аль-Фарабі (як і Платона) була ідея про те, що світ (мир і спокій) виходить з Бога й повертається до нього.

Соціально-етичні погляди аль-Фарабі справили серйозний вплив на духовну ситуацію того часу. Своєрідне продовження (хоча і з трансформацією у бік ортодоксалізму мусульманського типу) вони знайшли у так званих «трактатах чистих братів» — близько 50 творів про релігію, філософію, природничі науки, написаних представниками секти «Брати чистоти та щирості».

Новий злет філософської та соціальної думки арабської філософії пов’язаний з іменем Ібн-Сіни (Авіценни).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити