Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

У пошуках вічного
Уільям Оккам

(Бл. 1 285-1349)

«Entianon sunt multiplicanda sine necesstate» («Не слід примножувати сутність без необ хідності» )


Англійський теолог і філософ, логік і політичний письменник Уільям Оккам народився в селищі Окам поблизу Лондона. Освіту він здобув у знаменитому Оксфордському університеті, де слухав лекції Дунса Скотта і з часом розпочав свою викладацьку діяльність.

Незалежний, нетрадиційний стиль мислення Оккама викликав суперечливе ставлення до нього як з боку керівництва університеті , так і більш впливових діячів Церкви. Особливо прискіпливо до Оккама ставився канцлер Оксфордського університету Іоанн Люттерелл, який не лише звинувачував філософа у теологічному скептицизмі і в єресі, але й повідомив про це Папу Іоанна XXII. Для оцінки діяльності філософа була створена спеціальна комісія, яка аналізувала його погляди і судження впродовж декількох років. Майже чотири роки Оккам провів під стражею у монастирській в’язниці міста Авіньйон. Щоправда, якихось радикальних висновків, які б дали підстави для засудження вчення Оккама, комісія не зробила. Оккам почувався вільним мислителем, втікає з в’язниці й повстає проти Папи духовно і морально.

Знаковою в долі і творчості Оккама стала участь у дискусії відносно апостольської бідності. Поштовх для дискусії дало рішення Папи Іоанна XXII, який всупереч розумінню сутності францисканського ордена як об’єднання носіїв віри, незалежних від власності, оголосив майно ордена його власністю. Проти цього повстали більшість монахів. На чолі інтелектуального повстання стояв генерал ордена Михайло Чезенський, який і запросив Оккама виступити у якості «інтелектуальної й філософської підтримки» проти Папи, філософ опинився в центрі теологічних, юридичних і політичних колізій своєї епохи, які зрештою вимусили його до втечі з Англії й пошуку покровительства у німецького імператора Людвіга Баварського. Розповідають, що опинившись у Мюнхені, Оккам звернувся до імператора зі словами: «О, імператор, захищай мене мечем, а я буду захищати тебе словом». Показовим є те, що філософ виконав цю обіцянку: до кінця свого життя він відстоював ідею незалежності світської влади від духовної, підтримував союзників Людвіга в боротьбі з папством, вів непримиренну полеміку з Іоанном XXII, його прибічниками і послідовниками.

Відповідь Папи була миттєвою: Оккама відлучили від церкви й оголосили єретиком. Це вже був привід для суворого покарання.

Найбільш відомими творами Оккама стали його трактати «Про таїнство присяги», «Праця в дев’яносто днів», «Трактат про догми Папи Іоанна XXII», «Вісім питань про папську владу», «Роздуми про «Фізику» Арістотеля», «Розпорядок», «Вибране», «Сума всієї логіки» та ін.

В історію філософії мислитель увійшов завдяки сконструйованому ним правилу, відомому під назвою «лезо Оккама». Суть цього правила проста: «не примножуй сутність», тобто не додумуй більше за те, що можна мислити, виходячи із наявного знання і пізнавальних можливостей. Сенс «лезових операцій», зазначав Оккам, не у тому, щоб не вводити в систему пізнання нових, нерозвіданих ще суджень, а в тому, щоб вчасно позбутися від них після того, як вони втратили свою пізнавальну (евристичну) властивість.

Філософ сміливо полемізує з основними теологічними постулатами Фоми Аквінського, протиставляє їм власні роздуми й судження. Він стверджує, зокрема, що доведення всесилля Бога є неможливим; останнє досягається лише вірою. Тому до

Бога не слід апелювати безпричинно. У нього слід вірити, і не більше. «Не згадуй ім’я Бога в суєтності», — наставляв філософ. Ця настанова й утвердилась як друга трактовка «леза Оккама».

Намагаючись поєднати «віру» і «розум», Уільям Оккам створює один із найбільш впливових варіантів теорії «подвійної істини». За його переконанням, «віра» і «знання» радикально відрізняються як за предметом, так і за методом. Знання, за Оккамом, мають предметом тілесну природу, вони спираються на досвід, вміщують істини або очевидні, або виведені з очевидних. Віра повністю ірраціональна, не має ніякого відношення до доказу і розуму, цілком почерпнута з одкровення, сфера її дії — спасіння, тобто моральні вчинки людини. У зв’язку з цим будь-які догмати віри не можуть бути доведеними, як те намагались робити схоласти-реалісти. Полемізуючи з реалізмом, Оккам доводив, що універсали не можуть існувати поза людським розумом, оскільки у цьому разі вони були б одиничними речами, що суперечать самому визначенню універсалій як всезагальних сутностей. Критикуючи головну ідею реалізму, за якою в загальних сутностях (універсаліях) уже міститься все одиничне, яке лише треба вивести з них, Оккам стверджує, що лише одиничне існує реально. Із одиничного, а не із «сутностей», треба виходити у пізнанні.

Як емпірист, Оккам вимагав позбутися у науці чисельних «субстанційних форм», «натур», «прихованих якостей», «форм» та інших вигадок схоластів — реалістів, якими вони робили спроби пояснити незрозумілі явища. У цьому зв’язку варто ще раз згадати знамените «лезо Оккама», призначення якого — «відсікати» зайві сутності. «Лезо» є образ, яким англійський філософ позначає принцип, за яким «сутностей не треба примножувати без потреби». Номіналізм Оккама справив значний вплив на вчених Оксфорда та Парижа.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити