Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Обличчям до людини
Еразм Роттердамський

(1469-1536)

«Християнська віра, очевидно, споріднена з певним видом безглуздя і з мудрістю аж ніяк не сумісна»


Нідерландський філософ, учений — гуманіст, богослов і письменник, представник так званого Північного Відродження, Еразм Роттердамський увійшов в історію як автор оригінальної концепції «християнського гуманізму» — морального вчення, витлумаченого через призму основних догматів християнства. Знаменита праця Роттердамського «Зброя християнського воїна» викривала егоїзм, користолюбство і невігластво священиків і монахів, висміювала темне схоластичне богослов’я і, разом з тим, пропагувала істинну моральність, основи якої закладені в Біблії.

Майбутній вчений — богослов навчався в школі при соборній церкві св. Лебуіна в Девентері, згодом — на богословському факультеті Паризького університету. Він відрізнявся дотепністю і допитливістю, захоплювався античною філософією, штудіював твори Св. Августина та Фоми Аквінського, симпатизував скептикам, критикував схоластів. З повагою філософ ставився до своїх попередників — філософів — гуманістів раннього Відродження. Досконало він знав і богослов’я.

Перу Роттердамеького належать численні богословські трак тати, переклад на латину виправленого грецького тексту Нового Завіту з власними коментарями, які пояснювали ряд незрозумілих сюжетів Святого Письма, затуманених попередниками.

Роттердамський був широко відомий у гуманістичних та церковних колах Європи як найбільш освічений і глибокий філософ і письменник свого часу. Його авторитет намагалися використати різні політичні угруповання — як церковні, так і світські. І протестанти, і католики шукали його підтримки. Проте філософ залишився байдужим і незворушним. Він просто писав. Перекладацькі, художні, публіцистичні, філософські, богословські праці, написані Роттердамським виключно латиною, відігравали в суспільному житті доби не менш вагому реформаторську роль, ніж численні відозви та програми, з якими зверталися до народу політики.

Реформаційної програми Лютера Роттердамський не прийняв, хоча вважалося, що саме він «теоретично підкував» Лютера й немовби підштовхнув до релігійних нововведень. Роттердамського стурбувала ортодоксальність Лютера. Головна ж розбіжність між мислителями виявилася в питанні про свободу людської волі. Роттердамський виступив проти Люгера з діотребою «Про свободу волі». Лютер відповів йому твором «Про рабство волі». При цьому, теолог Лютер не допускав будь-якого сумніву в святості Писання, підкреслював повну підпорядкованість людини Богу. Перед лицем Бога людина не має свободи, вважав він, свобода людської волі можлива лише у відносинах з істотами, що стоять нижче від неї на щаблях ієрархічної організації. Свобода волі, робить висновок М. Лютер, це «ілюзія людської гордині» і не більше. Роттердамський обстоює протилежну точку зору.

Не заперечуючи впливу Бога на волю, він підкреслює роль «закону природи», що є «глибоко закарбованим у серцях людей»: не робити людям того, чого не бажаєш, щоб вони робили тобі. На думку Роттердамського, цей закон є засадою засад людського способу життя, свободи людської волі. За ним ідуть діяльність. помилки та покарання, які, у свою чергу, регулюються й контролюються «законом віри», божественними заповідями.

Філософ аж ніяк не сумнівався в існуванні Бога. Не заперечував він і конструктивно-морального змісту Святого Письма. Роттердамський не приймав «діячів від Бога» — церковників, які, на його думку, корисливо підпорядковують слово Боже власним інтересам. Мислитель постійно підкреслював: якщо в Бога вірити не тільки потрібно, а й корисно, то церковникам (навіть коли вони є добрими й гідними людьми) вірити зовсім не обов’язково, оскільки через свою людську природу вони схильні до низьких вчинків, пустослів’я та безчестя. Філософ рекомендував остерігатися священнослужителів і схоластів «смердючого болота». «Нічого в дійсності не знаючи, вони, - писав Роттердамський про церковників, — між тим, створюють ілюзію про своє всезнайство. Однак, вони навіть самих себе не в змозі пізнати і часто не помічають через свою короткозорість або через розсіяність ям і каміння у себе під ногами. Це, між тим, не заважає їм проповідувати, нібито вони споглядають ідеї, всезагальність, форми, відокремлені від речей, первинну матерію, сутності і їм подібні предмети...» (Роттердамский, Эразм. Похвальное слово глупости. — М., 1938. — С. 128-129).

Широковідомий твір Роттердамського «Похвальба дурисвітству» дотепно та в’їдливо розвінчує ореол святості церковників, показує їх як вертеп маріонеток, що спекулюють на глибоко моральній та шляхетній релігійній ідеї. Філософ глузує з ченців, що «читають у церквах голосами віслюків незрозумілі їм текс ти»; користолюбців — здирників, до всього зневажливих і байдужих священиків, що вишукують у старовинних грамотах усе, чим можна залякати простий народ і примусити його вносити більш ніж десяту частину врожаю; доктринерів — теологів, що пустослів’ям намагаються підтримати Святе Письмо.

Роттердамський засуджував язичницьке поклоніння святим мощам та іконам і водночас обґрунтовував нагальну потребу звертання до істинного Бога — морального, що дає очищення духовної атмосфери суспільства, сприяє його вдосконаленню. Отже, Роттердамський фіксує головне протиріччя суспільного життя — протиріччя між моральним змістом релігійних настанов та характером його реалізації в діяльності церковних інституцій та установ. Якщо перша складова зазначеного протиріччя відіграє в суспільстві позитивну роль, то друга — негативну. Роттердамський пропонує реформувати релігію, посиливши її моральний зміст, прагне побудувати «олюднене християнство», збагатити його відродженою античною мудрістю, новою світською гуманістичною культурою.

«Людське означає для нього більше, ніж божественне», скаже про Роттердамського Лютер. Так воно й було насправді. Великий гуманіст одним із перших в історії соціальної думки зрозумів істинний сенс реформаційних задумів та нововведень своєї Доби, розпізнав їх насильницько-руйнівний характер, знайшов шлях уникнення останнього при збереженні головної тенденції суспільного оновлення, продиктованої добою Відродження. На його думку, і традиційна релігія (католицизм), і протестантизм однаковою мірою підпорядковують собі людину, натомість істинна релігія — «олюднене християнство», до якого має прямувати суспільство — звеличує її. Роттердамський закликав до відродження етичного «духу віри», до створення істинної «релігії серця», до побудови ненасильницького способу суспільного життя людей, до збереження єдиного «християнського всесвітнього миру» та єдиної церкви — головного гаранта єдиної національної все європейської цивілізації.

Роттердамський не тільки не приймав, а й засуджував революційно-насильницькі засоби соціальних перетворень. Він добре розумів руйнаційну загрозу, що походить з «революційного запалу» розгніваного й соціально збудженого народу — натовпу. Будь-які революційні перетворення суспільства філософ вважав не тільки неможливими, а й шкідливими. Він, як свого часу Конфуцій та Арістотель, обстоював реформаторський шлях розвитку, підкреслював роль пропаганди гуманістичних ідей, впровадження моральних цінностей та культури.

Дехто вважає, що Роттердамський стояв осторонь великих соціальних потрясінь своєї доби. Це не досить точно. Своїм живим розумом, що далеко випереджав час, великий гуманіст сам потрясав добу, збагачуючи її ідеями, які втілювалися в практику або відкидалися нею і над якими впродовж наступних сторіч розмірковували такі велетні духу, як Ж.-Ж. Руссо та Л. M. Толстой, М. Ганді та А. Швейцер, П. Тейяр де Шарден та Б. Рассел.

В. Дільтей назвав Роттердамського «Вольтером XVI сторіччя», найвизначнішим поборником проголошеного італійськими гуманістами «універсального теїзму», продовжувачем закладеної Лоренцо Валла ідеології «гуманістичного просвітництва».

На наш погляд, цю думку можна посилити: в історії філософії Роттердамський постає як теоретик, що узагальнює та об’єднує, даючи імпульс новим пошукам, гуманістичній та реформаторській лініям, започаткованим добою Відродження. Від Роттердамського, як і від Н. Макіавеллі, відходять нові імпульси соціального філософствування та теологізування.

Значення Роттердамського в історії культури також не може бути визначене інакше, ніж видатне. Фактично він очолював літературно-публіцистичні пошуки доби, стояв першим серед перших діячів культури, літератури, мистецтва свого часу. Авторитет Роттердамського визнавали філолог Й. Рейхлін та поет

У. Гуттен, драматург Ганс Сакс та письменник Й. Фішарт, художник А. Дюрер та багато інших діячів культури та науки не тільки Німеччини, а й Англії, Франції, Італії ті інших країн Європи.

В Англії, до речі, найбільшим прибічником Е. Роттердамського був його особистий друг, канцлер короля 1\ пріха VIII, фундатор оригінальної соціальної доктрини, що отримала назву «утопізму», видатний вчений — гуманіст Томас Мор. Поділяючи гуманістичні погляди Роттердамського, розвиваючи власне бачення історії та сучасних йому соціальних реалій періоду первинного нагромадження капіталу, Т. Мор дійшов дещо інших, ніж Роттердамський, висновків: будівництво гуманістичного суспільства, вважав фундатор утопічного соціалізму, слід розпочинати з реформи соціального устрою, а не релігійних інституцій. Схожі думки дещо пізніше висловлював італійський мислитель Томмазо Кампанелла, а ще пізніше — знамениті соціалісти — утопісти та марксисти.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити