Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Керуватись власним розумом
Френсіс Бекон

(1561 - 1626)

«Знання — є сила, сила — є знання»

Згідно з оцінкою Л. Фейербаха (яку згодом повторить К. Маркс), Френсіс Бекон увійшов в історію філософії як перший мислитель, який визнав оригінальність природи та можливість її пояснення не з математичних, логічних чи теологічних припущень, а з неї самої.

«Безпосередній та істинний батько природознавства» (Л. Фейербах) — Ф. Бекон — народився в сім’ї Ніколо Бекона — лорда-хранителя Великої печатки Англії, виховувався в достатку; отримав ґрунтовну освіту й уже з 16 років (у складі англійської місії у Парижі) виконував відповідальні дипломатичні доручення. Ознайомлення із соціально-економічним, політичним, релігійним та придворним життям Німеччини, Італії, Польщі, Данії, Франції та Швеції, висока освіченість, проникливий розум та підтримка впливових батькових друзів дали Ф. Бекону можливість заявити про себе працею «Про стан Європи». Згодом з-під пера філософа з’явилося есе «Найвеличніше породження часу», присвячене проблемі універсальної реформи природничих наук.

Політика та наука, філософія та гносеологія заволоділи помислами й душевними пориваннями Ф. Бекона, до честі якого слід сказати, що в кожній із цих галузей діяльності та пізнання він спромігся сказати своє вагоме слово.

Як практичний політик (наприкінці своєї політичної кар’єри філософ обіймав посаду лорда — верховного канцлера і пера Англії), Ф. Бекон пережив і грандіозне звеличення, і не менш ганебне падіння. За дорученням короля Якова II він вершив долі людей і народів, керував державою і чинив суд і водночас встрявав у неприглядні придворні махінації, втягувався у поширені на ті часи казнокрадство та хабарництво, за що врешті-решт був засуджений і звільнений з усіх державних посад. Останнє дало Ф. Бекону змогу зосередитися на філософії. У 1620 році він опублікував свою головну працю «Новий Органон», працював над історією Англії, готував третє видання «Дослідів та настанов», а у 1623 році опублікував свою найбільшу працю «Про гідність та примноження наук».

Відсторонений від державних справ, Бекон всі сили і час віддавав дослідному (експериментальному) пізнанню природи. Ця пристрасть, власне, вартувала йому життя: філософ простудився під час проведення експерименту по консервуванню курей шляхом їх заморожування в снігу й помер у 65-річному віці.

Пізнанню природи, вважав Бекон, заважають ряд «ідолів» (примар, помилок), які затуманюють людський розум і застують доступ до істини. Насамперед, це «ідоли роду», помилки, притаманні всьому людському роду. Далі йдуть «ідоли печери»— помилки конкретної людини, обумовлені її звичкою розмірковувати про все зі свого власного вузького світогляду. За ними слідують «ідоли площі» — примари, обумовлені спробою пояснити що-небудь з позицій традиційних уявлень. Нарешті, четверту групу ідолів - «ідоли театру» — складають помилки, пов’язані з надмірним захопленням авторитетами. Люди, вважав Бекон, мають звільнитись від цих ідолів, повернутись до істинного знання, яке є силою, що дозволяє перетворити природу у «царство людини».

Найбільш ефективною основою пізнання природи, вважав філософ, є індукція — метод, який виходить із сприйняття окремих фактів і, піднімаючись, крок за кроком підходить до найбільш загальних характеристик. Цим методом потрібно користуватись не поспішаючи, послідовно, системно. Простий перелік Фактів і навіть їх узагальнення може створити ілюзію істини. До неї ж потрібно наближатись скрупульозним, системним узагальненням простого і доступного матеріалу, через побудову відповідних таблиць — матриць, що зрештою й дасть розуміння істини як мети і кінцевого пункту пізнання всього сущого.

Ф. Бекон розробив оригінальну класифікацію наук, обґрунтував незвичну для тих часів компромісну модель співіснування науки і релігії, висловив ряд прогресивних суджень щодо ролі науки в розвитку виробництва.

Досить точна та обсягова характеристика Ф. Бекона, як «батька природознавства», таким авторитетним істориком філософії, як Л. Фейербах, на жаль, заступила іншу, не менш цікаву та важливу частину теоретичних пошуків великого реформатора наук — його соціально-філософську концепцію. Ф. Бекон є не тільки фундатором емпіричного методу у філософії, а й автором «критично-реалістичної соціальної утопії» — моделі гармонійно зорганізованого (ідеального) суспільства, побудованого на засадах приватної власності та поділу праці згідно із задатками особистостей.

«Утопію» Ф. Бекона ми називаємо «реалістичною», тому що, на відміну від Т. Мора та Т. Кампанелли, майбутнє «ідеальне» суспільство він вибудовує на історично підтвердженому, міцному фундаменті приватної власності, а не на її усуспільненні, що пропонували великі попередники утопічного соціалізму та комунізму. Практично-політичний, соціальний досвід Ф. Бекона «проявляв» для нього реалістичну картину майбутніх суспільних перетворень. Філософ бачив те, що, в принципі, ще не могли побачити охоплені романтичним ентузіазмом гуманізму доби Відродження геніальні мрійники попереднього сторіччя. Ф. Бекон був свідком підйому промисловості, потенційної підприємницької та політичної енергії нових соціальних верств, їхньої зацікавленості науками, невгамовності в пошуках каналів упровадження наукових знань у практику.

В Англії у ті часи розквітли кам’яновугільна, гірничорудна, металообробна промисловість, акціонерні та торговельні товариства. Зміцнів вплив Англії на інші європейські держави та народи. Більш дійовою, а головне — прибутковою, стала колоніальна політика. «Нове дворянство», купці поступово витісняли із сфери політики стару знать. І все це — на засадах приватної власності! Філософ розумів її животворну силу й не міг дозволити собі навіть думки про її руйнацію, обмеження чи усуспільнення.

Реалістом був Ф. Бекон і в розумінні того, що без розв’язання соціальних протиріч, що назрівали, побудова гармонійно організованого суспільства є справою неможливою. Як політик.

Ф. Бекон відчував гостру загрозу соціального вибуху, руйнівну потенцію, що відлунням котилася від знедоленої та зневіреної селянської маси та міської голоти. Філософ наполегливо шукав засобів уникнення зазначеної загрози й абсолютно в дусі часу, його ідейних орієнтацій та платонівсько-арістотелівських традицій вибудовував систему упокорення мас, стабілізації суспільства. Головний засіб запобігання народним повстанням Ф. Бекон вбачав в усуненні їх «матеріальних причин» — голоду та злиденності народу — за допомогою підвищення зайнятості, стимулювання розвитку промисловості та торгівлі, викорінення ледарства, марнотратства, впровадження нових законів, удосконалення землеробства, регулювання цін, зниження податків.

Не менш реалістичною є й думка Ф. Бекона про те, що «доля людини знаходиться в її власних руках». Щоправда, далі філософ вказує на залежність долі від зовнішніх обставин та від фортуни. Проте, визнаючи і те, і те, Ф. Бекон доходить висновку, що в досягненні щастя багато що залежить від самої людини.

«Досліди та настанови» Ф. Бекона охоплюють широкий спектр життєвих проблем — про істину та смерть, релігію та помсту, батьків та дітей, добробут та доброзичливість, підозру та багатство, пророцтво та честь, красу та потворність, наближених та друзів, партії та зайняття науками, манери та пристойність, похвалу та марнославство, правосуддя та гнів, мінливість речей тощо. При цьому в кожному сюжеті філософ узагальнює життєвий досвід генерацій, показує, як ту чи іншу проблему розуміли та тлумачили мислителі попередніх епох, як її розглядають у релігії. Ф. Бекон демонструє глибоку філософську ерудицію, знання історії, релігії, культури.

Твір Ф. Бекона «Нова Атлантида» можна одночасно назвати і утопією, і антиутопією. Утопічним він є тому, що побудова «ідеального суспільства» засобами одного лише розуму (науки та техніки), як мріяв Ф. Бекон, без відповідних соціальних зрушень є справою неможливою. «Нова Атлантида» Ф. Бекона є продовженням утопії платонівської «Держави», відродженням мрій великого античного мислителя на матеріалі нових соціальних відносин та життєвих реалій. Як писав Л. Воробйов,«рабовласник Платон» воскресає частиною свого єства у «буржуа Ф. Беконі». Водночас цей твір є антиутопією, оскільки не тільки не продовжує «соціалістичний ідеал» Т. Мора та Т. Кампанелли, а й безпосередньо заперечує його. Приватна власність У Ф. Бекона залишається непорушною, натомість попередники Утопічного соціалізму та комунізму говорили про ліквідацію, Руйнування, усуспільнення її.

Описуючи життя на острові Бенсалеме, Ф. Бекон одночасно з фантазією прогнозував реальні перспективи та напрямки розвитку виробництва, соціальних відносин, правової системи, сім’ї, моралі, виховання. Мешканці «Будинку Соломона» ґрунтують своє виробництво на досконалому вивченні природи. Тут усе підпорядковано розумові. Люди, озброєні розумом, науками та технікою, видобувають руду для виготовлення металів з наперед заданими властивостями, застосовують складні механізми для виробництва енергії, використовують силу вітру, водоспадів, сонячну енергію, конструюють підводні човни та літальні апарати, користуються різноманітними добривами у сільському господарстві, вирощують нові сорти рослин і нові види тварин. Вони піклуються про здоров’я, виховання, моральність громадян, стежать за дотриманням законів.

«Нову Атлантиду» Ф. Бекона можна назвати твором науково-фантастичного жанру. Цей твір містить у собі цілий каскад науково-технічних ідей. І що цікаво, майже всі вони згодом були зреалізовані на практиці.

Реалізм утопії Ф. Бекона полягає в тому, що вона започатковує тенденцію поєднання наук про природу з практикою, розгляд науки та техніки як засобів поліпшення життя. Знати, щоб володіти силами природи й підпорядковувати їх волі та інтересам людини. — таким є гасло доби. Проте, як слушно зазначає В. Асмус, це гасло «випереджало реальні можливості. Щоб дійсно змусити сили природи служити людині, потрібні були не тільки нагромадження знань, а й насамперед глибока перебудова всього панівного світогляду, впровадження нових методів дослідження та відмова від фантастичних вірувань у чудеса та у залежність явищ природи від надприродних сил та сутностей» (Асмус В.Ф. Декарт. — М., 1955. — С. 5). Одним із перших цією проблемою зайнявся французький вчений і філософ Рене Декарт.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити