Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник

Розділ 4

КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Томас Гоббс

(1588-1679)

«Філософія — це раціональне пізнання дій або явищ із відомих нам причин або чинних підвалин і, навпаки, можливих чинних підвалин із відомих нам дій»



Майбутній філософ з'явився на світ у тривожні дні наближен­ня до берегів Англії іспанської «Непереможної армади». Мож­ливо, побоюючись армади, мати розроджувалась важко, дитя з'явилось у світ кволим та хворобливим. Мало хто вірив, що Англія вистоїть у запеклому двобої з армадою; мало хто з членів сім'ї сподівався, що народжене дитя виживе. Проте Англія, як відомо, морський двобій виграла, а кволість та хворобливість від народження не завадили Гоббсу плідно прожити 91 рік, здій­снити кілька мандрівок на материк, написати цілий шерег ціка­вих і змістовних філософських праць. Головними серед них були «Елементи природного та політичного закону», «Про громадя­нина», «Про тіло», «Про людину», ("лаву та визнання Т. Гоббсу, як соціальному філософу та теоретику політики, приніс написа­ний у Парижі й виданий у Лондоні в 1651 році знаменитий «Ле­віафан, або Матерія, форма та влада держави церковної та гро­мадянської». До речі, це саме дослідження принесло йому й без­ліч неприємностей. У суперечливих політичних перипетіях «Левіафан» викликав до себе різноспрямоване ставлення: від за­хоплення та підтримки одними політичними силами до засу­дження й навіть спалення іншими.

Час, як відомо, всьому віддає належне. «Левіафан» Т. Гоббса сьогодні розглядають як одну з перших фундаментальних праць, на ідеях якої ґрунтувалися і з якої виходили концепції «грома­дянського суспільства» та «правової держави».

Життєвий шлях Гоббса розпочинався з Оксфорда, куди він був відданий на навчання з 15-річного віку. Знаменитий універ­ситет, між тим, юнака не захоплював. Він мало читав, зневаж­ливо ставився до класичної спадщини й загалом через все жит­тя проніс невиразне ставлення до університетської освіти. Пере вагу Гоббс віддавав самонавчанню. Під час подорожей (будучи наставником лорда Гардвіка) двадцятидволітній Томас захопив­ся працями Галілея та Кеплера, розпочав вивчати Евкліда. До речі, Гоббс був одним з небагатьох вчених, хто міг ознайомитись з рукописом «Метафізичних роздумів» Декарта ще до їх публі­кації. Від рукопису у Гоббса залишилось суперечливе вражен­ня. Він навіть написав свої роздуми — заперечення, опубліковані Декартом з відповідями на них. Гоббс взагалі пишався своїми математичними викладками. Він самонадійно вступав у поле­міку з відомими математиками, звичайно ж, програвав у диспу­тах, але не визнавав цього, вважаючи свої висновки (скажімо, стосовно квадратури кола і т. ін.) незаперечними.

Загально-філософські погляди Гоббса мали пересічний харак­тер. Маючи підозру щодо атеїстичних симпатій філософа, його мало публікували, особливо в Англії. Збірка творів Гоббса ви­йшла в Амстердамі лише в 1688 році, через дев'ять років після смерті. Як вже зазначалось, славу Гоббсу як Великому філосо­фу принесла праця під незвичною назвою «Левіафан», опублі­кована в 1651 році.

«Левіафан» — це міфічне біблійне страховисько, іменем яко­го Гоббс назвав «державу», підкреслюючи тим самим всесилля цієї соціальної інституції — своєрідного «земного Бога», що пов­ністю підпорядковує собі як окрему людину, так і цілий народ.

Держава, на думку філософа, має земне (природне), а не бо­жественне походження, її необхідність зумовлена природою людини, потребою жити суспільно за наявності різноспрямованих егоїстичних інтересів, потреб, пристрастей, властивостей та сил кожного окремого індивіда. Людина, вважав Т. Гоббс, посі­дає проміжне місце між природою та суспільством. Усі люди від природи є рівними. Проте різниця у вихованні та «тілесній бу­дові» породжує у них неоднакові прагнення. Це, у свою чергу, викликає суперництво, ворожість у відносинах. Людина, робить висновок філософ, є «більш хижою твариною та жорстокішим звіром, ніж вовки, ведмеді та змії» (Гоббс Т. Избранные произ­ведения: В 2-х т. — М.,1964. — Т.2. — С.23).

«Війну всіх проти всіх» Т. Гоббс називає «природним станом людей». У цьому стані маємо, що «людина людині вовк». Зітк­нення людей між собою призводить до руйнівних наслідків, анархії, різнобарвності соціальності такою мірою, що ніхто ні в якій ситуації не може гарантувати захист та безпеку. Люди перебувають у стані загальної невизначеності. їх опановує страх за своє життя. Останнє якраз і підштовхує до роздумів про засо­би врятування та впорядкування відносин. Люди приймають рі­шення про перехід до «громадянського», тобто «суспільного» стану, укладають між собою угоду — суспільний договір, ство­рюють державу. «Держава, — писав Т. Гоббс, — є одна особа, від­повідальною за дії якої зробила себе шляхом взаємної домовле­ності велика кількість людей для того, щоб ця особа могла вико­ристовувати силу та засоби всіх їх так, як вважає за необхідне для їхньої злагоди та загального захисту» (Там же.— С. 197).

Заперечуючи релігійне вчення про «божественне» походжен­ня держави, Т. Гоббс одночасно відкидає утопічні думки про її організацію та статус. Люди укладають між собою угоду не че­рез ідеальні (чи високоморальні) потяги один до одного, а лише Під тиском власної користі, зумовленої як природою людини, так і законами взагалі. Ця «природна необхідність», вважав фі­лософ, якраз і вивела людей із стану тваринних відносин, при­мусила жити суспільно, привела до створення держави та пра­ва, зумовила принципи (закони) спілкування.

Держава, згідно з Т. Гоббсом, — це своєрідний живий орга­нізм, який має душу — суверена, нерви та сухожилля — держав­них службовців, суглоби — виконавчі та судові органи, очі дер­жави — таємних агентів тощо. Як і в живому організмі, головне в державі — це її душа. На її боці — розум, могутність, автори­тет, рішучість. Віддаючи свої права «державі», «уряду», «суверену», народ має підкорятися «загальній волі», дотримуватися Порядку, виконувати всі «природні закони». Т. Гоббс формулює близько двадцяти таких законів. Серед них — прагнення до ми­ру, обов'язок поступатися своїми правами на користь миру та злагоди в державі, повага до чужої приватної власності, взаємо­допомога громадян, дотримання принципу рівності тощо. Фун­даментальним законом суспільно-державного життя Т. Гоббс вважав обґрунтоване Біблією, Конфуцієм та багатьма іншими мислителями правило: не роби іншому того, чого не бажаєш собі.

Спільним критерієм поведінки та мотивації діяльності лю­дей, підкреслював філософ, є користь, вигода для держави. Спра­ведливим у ній вважається також те, що відповідає зазначено­му критерію й не суперечить установленим державою законам. Як громадяни, так і суверен мають чітко дотримуватися законів. Вони мають забезпечувати громадянський мир та суспіль­ну злагоду як засаду засад «здоров'я держави», добробуту гро­мадян, величі суверена. Громадянську війну Т. Гоббс розглядав як «хворобу держави», за якою слідують шаленство, розклад, занепад, філософ звеличував цінність громадянського миру й засуджував революції та бунтівні заколоти як руйнівні чин­ники соціальності.

Т. Гоббс був переконаний, що вся влада в державі має нале­жати правителю — і законодавча, і виконавча, і судова, і зовнішньополітична. Будь-який поділ влади, на думку філософа, не­минуче призводить до непорозумінь, суперечок та громадян­ської війни.

«Царство, розподілене в собі самому, — писав Т. Гоббс, — не може зберігатися» (Там же. — С. 206). Самовладдя суверена не повинне мати меж (Т. Гоббс був прибічником монархії, міцної, сильної, енергійної влади освіченого й мудрого монарха) й вод­ночас мати їх: усе, що суперечить «природним законам» (миру та безпеці), суверен не має права впроваджувати в практику. По­над те, «природні закони» дозволяють не підкорятися сувере­ну, якщо його розпорядження спрямовані проти життя та без­пеки людини.

Дехто з філософів вважає соціально-філософську (державо-будівничу) концепцію Т. Гоббса якщо не тоталітарною (дикта­торською), то, принаймні, недемократичною. Гадаємо, особли­вих підстав для цього немає. Симпатії до монархії та монарха були в ті часи явищем звичним саме тому, що ця форма правлін­ня була мало не найефективнішим засобом забезпечення та зміцнення державності, соціальної злагоди та громадянського миру, а головне — засобом приборкування вивільненої революційним піднесенням руйнівно-бунтівної енергії народних низів. Нові соціальні верстви лише готувалися до відповідальності за влад­ну організацію суспільства, старі ж ще не склали своїх владних повноважень і готові були у будь-який момент перейти у контрнаступ. Політична практика, у свою чергу, ще не завер­шила пошук нових владних структур, не виявила відчутних переваг парламентаризму. На нашу думку, Т. Гоббс не тяжів до тоталітаризму. Він намагався зберегти традицію й водночас від­шукати в ній місце для нових політичних явищ та процесів, зо­крема, для рівності, суверенітету громадянина тощо.

Остаточно вивільнивши соціальну філософію з лабет теології, Т. Гоббс політизував її, підпорядкував державобудівничим про­цесам, пошуку політичних рішень, обґрунтуванню політичних реформ. Загалом, філософська та світоглядова проблематика зміс­тилася на периферію предметного поля соціальної філософії. Вона поступилася місцем конкретним політичним питанням. Післягоббсівська філософія набула яскраво вираженої держа­вотворчої спрямованості. Її новий злет пов'язують з іменами ні­дерландського філософа Б. Спінози та англійського філософа Дж. Локка.








загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.