Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Керуватись власним розумом
Шарль Луї Монтескье

(1689-1755)

«Закони у самому широкому розу мінні — суть необхідні відносини, що витікають з природи речей»


Від імені і творчості цього оригінального мислителя розпочинається безпосередня історія французького Просвітництва — епохи, яка подарувала світові Вольтера і Руссо, Ламетрі і Дідро. Гельвеція і багато інших геніальних філософів, які запліднили цивілізацію ідеями науки і гуманізму, добра і справедливості, виховання і творчості, звеличили розум людини, підняли його авторитет і значення як самодостатньої рушійної сили історії.

Передумову французького Просвітництва заклали професор філософії Роттердамського університету П’єр Бейль (1647-1706) та сільський священик Жан Мельє (1664-1729): праці П. Бейля — «Історичний та критичний словник» та «Відповіді на запитання одного селянина» — теоретично підірвали довіру до метафізики та богословської схоластики; виданий після смерті автора «Заповіт» Ж. Мельє поклав край усіляким мріям про щасливе життя у потойбічному світі та спрямував погляди сучасників на перетворення реальних умов шляхом насильницької революції.

Реалістичну схему «часових меж» французького Просвітництва запропонував російський філософ І. Нарський: від смерті Людовіка XIV (1715 рік), що завершила добу «блискучого абсолютизму», до штурму Бастилії(1789 рік). Якихось 70-75 років! А скільки видатних імен, оригінальних ідей, соціальних прогнозів! І все це в одній країні, а ще точніше — в одному місці — в Парижі, який, без перебільшення, постав у цей час як істинний центр світової науки, культури та філософії.

Соціальні обставини — боротьба буржуазії, міського плебсу, селян, ремісників, робітників проти дворянства та духівництва, кризовий стан економічного та політичного життя країни, розлад фінансової системи, непосильні податки, зубожіння переважної частини населення — зумовили антифеодальну та антирелігійну спрямованість Просвітництва, його революційно-реформаторський, пошуковий характер. Просвітники намагалися зазирнути у майбутнє, не забуваючи при цьому «розрахуватися» з минулим. Різкій критиці вони піддали релігію та релігійні забобони, абсолютизм та все, що було з ним пов’язано, дворянство та його привілеї.

При цьому просвітники виступали за свободу наукового та філософського мислення, художньої творчості та громадської думки, вимагали встановлення нових, прогресивніших суспільних порядків, відстоювали права народних мас на освіту та культуру, вірили в людину, в її розум та високе покликання. Головний засіб прогресивних суспільних перетворень вони вбачали в розумі, знаннях, освіті. Поширення знань та істинних понять у народі просвітники розглядали як соціальне завдання, своє покликання та громадянський обов’язок. Першим серед перших із них був Шарль Монтеск’є.

Майбутній філософ народився в містечку Бреде (біля Бордо) в сім’ї багатого і знаменитого феодала, де домінували патріархальні порядки, свято шанувались католицькі релігійні настанови. З 1700 по 1711 pp. він навчався в католицькій школі в Жюльї. Знатне походження давало йому неабиякі превілеї: Кар’єрне зростання Монтеск’є було стрімким і впевненим. У 27-річному віці він отримав посаду президента парламенту Бордо. Виконуючи парламентські (судові) функції, Шарль значну частину свого часу віддавав науці. Він був обраний в члени Бордоської академії, активно займався фізикою, математикою, геологією, вивчав філософські праці видатних попередників. З часом, звільнивши адміністративну посаду, Монтеск’є повністю посвячує себе науці. У його фаворі тепер — філософія, соціологія, юриспруденція, мистецтво і література. Він багато подорожує країнами Західної Європи, зустрічається з впливовими політиками, вченими, релігійними діячами. І, звичайно ж, наполегливо працює над своїми філософськими працями. Основні з них — «Перські листи», «Розвідка про причини величі римлян та їх занепаду», «Про дух законів», принесли йому славу як оригінальному й самобутньому мислителю й поряд з творами Руссо мали велику популярність серед інтелектуальної еліти і діячів французької революції 1789 року.

Теоретична спадщина цього талановитого філософа є своєрідним і багато в чому новим поглядом на природу та сутність соціального. Виявивши природні чинники суспільно-історичного життя, Ш. Монтеск’є започаткував новий напрямок соціального філософствування — «географічний детермінізм», що виявив додаткові можливості в осягненні таїнства соціального буття як природного (а не надприродного) процесу. Філософу, на жаль, не вдалося уникнути абсолютизації чинності «географічного чинника» в житті людини та суспільства. У цьому полягає істотна слабкість його соціально-філософських побудов. Проте справа в іншому. Ш. Монтеск’є першим звернув увагу на дійовість чинників, які до нього, як істотні чинники суспільного життя, не розглядалися. Він виявив існуючий взаємозв’язок між природним середовищем (клімат, ґрунти, рельєф тощо) та суспільними процесами, фізичними властивостями довкілля та «духом законів». Ш. Монтеск’є, так би мовити, геніально здогадався про істотну роль конкретно-історичних (у тому числі природних) умов у формуванні вигляду суспільства.

Написані простою, доступною літературною мовою, твори Ш. Монтеск’є перекладали та видавали у різних країнах Європи. До речі, російською мовою його дослідження видавали ще у XVIII сторіччі. Саме в них філософ дав гостру критику абсолютизму, здійснив спробу пояснити походження державного ладу та природи законів, запропонував цікавий, хоча багато в чому абстрактний план суспільних реформ.

Ш. Монтеск’є розмірковував над проблемами громадянської історії, історії держави та права, побуту та сімейних стосунків, над питаннями економіки, торгівлі, фінансів тощо. Філософ виступав як своєрідний апологет торгівлі. У ній теоретик вбачав наймогутніше джерело збагачення держави та відносин між народами. Найглибше призначення торгівлі Ш. Монтеск’є вбачав у залученні людей до співдружності, миру та злагоди. Між народами, які мають між собою торговельні відносини, підкреслював він, установлюються взаємозалежність, зацікавленість та дружба.

З глибоким розумінням реалій економічного життя Ш. Монтеск’є аналізує проблеми розвитку промисловості, техніки та технології, чинники підвищення продуктивності праці, способи (засоби) заохочення промисловості тощо.

І все ж таки предметом головної уваги філософа було державно-правове будівництво, пошук оптимальних законів, за допомогою яких можна було б забезпечити збалансованість економічних, політичних та соціально-побутових процесів. Закони Ш. Монтеск’є «виводив» передусім із природних (географічних) умов життя народів. Закони, писав філософ, «мають відповідати ознакам країни, її клімату — холодному, теплому або помірному, характеристикам ґрунтів, їхньому розшаруванню, розмірам, способу життя її народів — землеробів, мисливців чи скотарів, рівню свободи, що допускається державним устроєм, релігії населення, його схильностям, багатству, чисельності, торгівлі, нравам, звичкам». Філософ вводить також поняття «загального духу народу», що є важливим досягненням соціальної філософії. Характерно, що Ш. Монтеск’є наголошував на об’єктивності законів суспільного життя. А це вже було значним кроком уперед порівняно з Т. Гоббсом, П. Гассенді та іншими мислителями цього історичного періоду.

Філософ виокремлював три різні форми правління, що встановлюються в залежності від географічних умов існування народів: республіканську (влада знаходиться в руках народу — багатьох або його великої частини), монархію (владою володіє одна особа, яка керує суспільством на основі незмінних законів) і деспотію (влада зосереджена в руках однієї людини, яка використовує її свавільно). За його переконанням, в основі цих форм знаходяться кліматичні умови: холодний клімат, наприклад, філософ вважав сприятливим для встановлення політичних свобод; в той же час, жаркий клімат є таким, що сприяє встановленню «духу рабства». Такі ж відмінності утворюються і в результаті родючості землі, рельєфу місцевості, наявних водних ресурсів тощо.

Ідеалом суспільного устрою для філософа була конституційна монархія.

Серед теоретичних надбань соціально-філософської концепції Ш. Монтеск’є слід звернути увагу на положення про джерела виникнення приватної власності, природу державної влади, переваги республіканського устрою, самоцінність свободи, ком промісний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, природу та чинники розвитку людських (народних) прав. Запропонований Ш. Монтеск’є (як і дещо раніше Дж. Локком) поділ влади став засадовим для ліберально-демократичного підходу до організації влади. Цей підхід зберігає свою конструктивну чинність і в наші дні.

Праці Монтеск’є здійснили помітний вплив на філософів наступного покоління, зокрема, на Гельвеція, Ж.-Ж. Руссо, Т. Джефферсона, А. Фергюсона, а також на представників географічного напряму в соціології.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити