Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Керуватись власним розумом
Вольтер (Франсуа Марі Аруе)

(1694-1778)

«Як би там не було... моя основна мета полягає в тому, щоб пізнати суспільну людину»


Французьке Просвітництво — це ціла плеяда видатних імен та талановитих праць, конструктивних ідей та оригінальних реформаторських проектів. Мислителі цього періоду в принципі були однодумцями. Вони, так би мовити, «тягнулися» один до одного, хоча й не завжди поділяли погляди «партнерів», підтримували між собою товариські стосунки. Якби метою дослідження було виявлення «душі» Просвітництва, ми говорили б передусім про Вольтера. Як зазначає В.Кузнецов, «історична роль Вольтера визначається насамперед тим, що він виявився фундатором, «патріархом» і впродовж більш ніж 60 років своєї творчої діяльності залишався найактивнішим та найвпливовішим представником французького Просвітництва» (Кузнецов В. Н. Философское творчество Вольтера и современность // Вольтер. Философские сочинения.— М., 1989. — С.5).

Вольтер народився в сім’ї паризького нотаріуса, навчався в єзуїтській колегії Людовіка Великого в Парижі, виявив неабиякі здібності, серед яких вирізнялась гострота розуму, відчуття ситуації і точне слово, яке супроводжувало його впродовж життя. У 12-річному віці за сприянням аббата де Шатонефа Вольтер ввійшов у коло паризьких вільнодумців. Під впливом їх критичного сприйняття дійсності формувалися його проникливий розум, загальне світобачення, вільнодумство. За критику, спрямовану на герцога Філіппа Орлеанського, після закінчення колегіуму Вольтер був ув’язнений в Бастилію. Далі — більше: сварка з кавалером де Роганом і ... знову Бастилія. Потім — висилка з Парижа, поїздка до Англії, знайомство з англійською філософією і ньютонівським природознавством, перші філософські, історичні і літературні трактати.

Повернувшись до Парижа, Вольтер публікує «Філософські листи», які принесли йому визнання і ... викликали різке неприйняття офіційними колами: за рішенням парламенту цей твір було спалено як такий, який «суперечить релігії, добрим нравам і повазі до влади».

Останнє, між тим, філософа не зупинило. Він пише «Метафізичний трактат», «Основи філософії Ньютона», співробітничає з енциклопедистами, публікує свою знамениту «Філософію історії».

Загалом Вольтер прожив яскраве й драматичне життя. Історик і публіцист, поет і філософ, пристрасний і запеклий борець проти релігійного містицизму, він увійшов в історію як вождь Просвітництва, «король вільнодумців», «оракул нових філософів». Драматургічна творчість відкрила Вольтеру шлях до «вищого світу», що приймав представника «третього світу» лише умовно, як людину талановиту, але нижчу. Волелюбна ж натура поета та філософа прагнула до рівності та справедливості. Колюча відповідь на адресу одного з аристократів призвела до арешту поета й двотижневого ув’язнення у Бастилії, вигнання з Франції та вимушеного проживання до кінця своїх днів спочатку в Англії, згодом —у Німеччині та на кордоні Швейцарії і Франції. За кілька місяців до своєї смерті Вольтер переїхав до Парижа.

Філософська спадщина Вольтера є величезною. Практично все, що вийшло з-під пера мислителя, — драматургічні твори, вірші, памфлети тощо, — можна розглядати як твори філософського спрямування та значення. Головними філософськими творами Вольтера є «Філософські листи», «Основи філософії Ньютона», «Філософський словник», «Кандід».

Філософія Вольтера сповнена протиріч: нищівна критика католицизму збігається з визнанням буття Бога та регулятивної функції релігії; поряд із в’їдливими есе проти абсолютизму — визнання необхідності «освіченого монарха», ідеалом якого для Вольтера був... Петро І; неприховане звеличування англійської революції, яка практично й однозначно інфікувала «революціоністські симпатії» збудженої французької молоді, поєднувалося з теоретично виваженим обґрунтуванням переваг соціальних реформ, мирного реформування суспільства «згори», врівноваженого «просвітницького правління».

Перебуваючи під сильним впливом ньютонівської механіки, природу Вольтер розглядав як своєрідний годинниковий механізм, де всі форми органічної й неорганічної матерії рухаються завдяки зовнішній силі, що надала світові перший механічний поштовх. Зрозуміло, що це є справою Бога, який, на думку Вольтера, є єдиним розумним світовим первнем, що діє ... за законами класичної механіки.

На противагу релігійно-містичному вченню, існування Бога Вольтер намагається довести раціоналістичним чином. За його думкою, релігія має практичну користь: ідея «Бога» врегульовує міжлюдські стосунки, вона потрібна як своєрідна «узда» для трудового люду, як гарантія суспільного порядку. Християнство Вольтер витлумачував як вчення, яке оберігає інститут приватної власності і моральні підвалини європейської цивілізації XVIII століття.

Усе своє життя Вольтер був ... монархістом. Філософ критикував феодальні порядки, на противагу яким обґрунтовував ідею просвітницької конституційної монархії як найбільш привабливої форми державного устрою. Він відкидав не лише комуністичні ідеали Мельє, але й поміркований еголітаризм Руссо з його обґрунтуваннями переваг народовладдя. Нерівність Вольтер вважав одвічним законом природи.

І все ж таки вільнодумство брало у Вольтера гору. Як писав про нього О. Пушкін, «якщо першість чого-небудь варта, то згадайте, що Вольтер пішов новим шляхом — і вніс світильник філософії у темні архіви історії». Своєю творчістю Вольтер підготував «філософський фундамент» Просвітництва, поглибив спектр філософського осягнення дійсності, ввів у нього нові проблеми, а головне — повернув філософію до реального людського життя, історії та культури як її (філософії) головної тематики.

Філософію Вольтер визначав як любов до мудрості. Предметне поле філософії є неосяжним. На думку Вольтера, сюди увіходить усе те, що привертає до себе увагу людини. Мислитель розглядав фізичну теорію Ньютона та роль релігії в суспільстві, питання охорони здоров’я та соціально-політичні відносини, особливості розвитку художньої культури та природу людини, проблеми моралі тощо. Здавалося б, розмаїття проблематики «розмиває» цілісність філософського бачення дійсності Вольтером. Проте це не так. За фасадом множинності сюжетів чітко простежуємо головну лінію його роздумів — розкриття таємниці людського буття в історії, вивчення культури народів як єдиного природного підґрунтя досягнення рівності та справедливості в організованому суспільстві.

Людину Вольтер розглядав як істоту суспільну, що живе в оточенні подібних до себе суспільних істот. У своїх діях людина виходить з практичних потреб. За природою всі люди є рівними й володіють природним правом реалізації свободи. Для впорядкування та узгодження дій люди «мовчки» передають державі все загальні керівні функції. Держава, у свою чергу, зобов’язана забезпечити «природні права» людей, найважливішими з яких є свобода, рівність перед законом і неподільна власність на продукти своєї праці.

Вольтер обстоював ідеал «освіченого абсолютизму», що досягається завдяки міцному союзу філософів та володарів. Першим, на його думку, належить законодавча влада, другим — виконавча; філософи просвітлюють голови володарів істинними принципами суспільного устрою, володарі реалізують ці принципи, втілюючи їх у нових законах та повсякденній практиці керівництва державою. Науку та культуру, освіту та філософію Вольтер розглядав як головний чинник соціально злагодженого життя володарів та підданих. При цьому філософ указував на необхідність постійного реформування суспільства, оскільки будь-який застій чи відмова володаря здійснити ту чи іншу прогресивну реформу загрожують революційним вибухом народних мас.

Геніальною є думка Вольтера про культурну єдність людської історії. Філософ відмовляється від європоцентристської традиції, яка домінувала на той час, і розпочинає широке вивчення історії культури та способу життя китайців, арабів, індійців, росіян та інших народів світу. На противагу ідеї провінціалізму, що домінувала в тогочасній історіографії та соціології, Вольтер розвиває ідею прогресивного розвитку людської історії на засадах її внутрішніх законів. У своїх працях «Філософія історії» та «Досвід про все загальну історію і про нрави народів» філософ розглядав історію як послідовний розвиток від варварства до цивілізації. При цьому, важливими чинниками цього розвитку Вольтер вважав науку, трудову і творчу діяльність людини.

Альфою та омегою філософської творчості Вольтера є свобода. «Король вільнодумців» називає свободу найпростішою й водночас найзаплутанішою філософською проблемою. Очищаючи її від химер, Вольтер визначає свободу як «властивість думати все, що завгодно, й діяти в усьому відповідно до власної волі». Свобода, на думку філософа, є найвагомішим дарунком Бога людині. Проте, випестувавши людину у визначеннях свободи, Бог, по суті, втрачає свою владу над нею. Понад те, людина, вважав Вольтер, ніколи «не могла отримати від Бога почуття своєї волі, якби такої у неї не було». Отже, свобода є феноменом виключно людським. Вона постає як властивість виявляти свою волю та діяти. «Сам Бог, — робить висновок Вольтер, — може бути вільним лише у цьому розумінні. Він побажав і він зробив це, як вважав за потрібне».





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити