Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Керуватись власним розумом
Клод Анрі Гельвецій

(1715-1771)

«Страждання народів можна завжди пояснити недосконалістю їх законів, і, відповідно, їх незнанням певних моральних істин»


Видатний французький філософ-матеріаліст, один з прямих ідеологів французької буржуазії народився в Парижі в сім’ї придворного лікаря. Після закінчення єзуїтського коледжу і самостійної роботи в м. Кан, Гольбах отримує посаду генерального відкупника, яка дала йому змогу стати досить забезпеченою і впливовою людиною і одночасно безпосередньо ознайомитись з усіма суперечностями тогочасного суспільства, змусила замиє литись над перспективами соціально-політичних змін, що наближались. Саме на цій основі філософ знайомиться і зближується з такими мислителями, як Монтеск’є і Вольтер, під впливом яких (особливо Вольтера) береться за перо й дарує світові свої перші твори: «Про любов до знання», «Про задоволення». «Про невігластво і лінь розуму», «Про ремесла» тощо.

Висока урядова посада Гельвеція аж ніяк не приваблювала. Його тягнуло в науку і філософію. Філософ входить в гурток мислителів, які об’єднались навколо Дідро і Гольбаха, вільнодумствує, пише книгу «Про розум», спрямовану проти феодальних порядків, релігії і католицької церкви. Зрозуміло, в ті часи з боку духовенства книга викликала ненависть до автора, бона була спалена й заборонена властями.

Філософ, між тим, прямує своїм шляхом далі. Він видає книгу «Про людину, її розумові здібності та її виховання», де розгортає ті ж самі думки, але вже більш послідовно і доказово. Протистояння мислителя з духовною і світською владою поглиблюється.

Суть цього протистояння визначають три взаємопов’язані напрями філософських роздумів Гельвеція:

— по-перше, заперечення положення про безсмертя душі й обгрунтування висновку про залежність психічного життя людини від її природної організації;

— по-друге, утвердження чуттєвого пізнання як основи й вихідної підвалини будь-якого пізнання взагалі. («Все, що недоступне чуттям, — стверджує філософ, — недосяжне і для розуму»);

— по-третє, обґрунтування ідеї залежності людини від умов соціального середовища, вирішальної ролі середовища у розвиткові психічних, моральних і ін. характеристик людини. Гельвецій твердив, що суспільне середовище, у свою чергу, створюється існуючим законодавством. «Закони роблять все», — заявляє він. А законодавство визначається пануючими в суспільстві ідеями. Гельвецій поділяє ідеї на корисні, шкідливі і байдужі. Люди діють згідно з корисними, вигідними їм ідеями. Сокровенна причина суспільного розвитку, вважав філософ, укорінена в інтересі та себелюбстві. Звідси він робить висновок, що створення справедливого суспільного устрою можливе лише за умови вірно зрозумілого себелюбства, поєднання індивідуального інтересу з суспільним. Капіталістичне суспільство, що утверджується, створює умови для такого поєднання: відносини між «робітником» і «роботодавцем» Гельвецій трактував як цілком моральні, як відносини «взаємних послуг», «взаємного користування» праці і капіталу. На цій основі філософ створює теорію корисності, спрямовану, з одного боку, на розвінчування релігійних та етичних ідей, що виправдовували феодальні відносини, з другого — на обґрунтування відносин, що складались в процесі первинного накопичення капіталу.

Приватну власність Гельвецій вважав неподільним, священним правом людини. Принцип майнової рівності він вважав не лише нездійсненним, але й шкідливим, загрозливим як для суспільства, так і для людини. Люди можуть бути рівними в своїх інтелектуальних і моральних здібностях. Саме тому, вони мають бути рівними перед законом і не більше. У всіх же інших вимірах Гельвецій обстоював індивідуалізм і розумне прагнення людини до щастя, яке може бути досягнене в суспільстві, очолюваному «освіченим монархом».

Філософські погляди Гельвеція розгортались в загальному річищі ідей Просвітництва. Природу він розумів як сукупність матеріальних тіл, що створюються шляхом об’єднання-роз’єднання атомів; природі притаманні просторово-часові характеристики, а також рух і причинність.

Духовний світ людини, за Гельвецієм, підпорядкований законові інтересу. Люди за своєю природою — егоїсти. Але в їх особистих інтересах — рахуватися з суспільними інтересами, дотримуватись принципу розумного егоїзму, діяти в інтересах держави, народу.

Люди не народжуються ні злими, ні добрими. Такими їх роблять соціальне середовище і виховання. На жаль, міркував філософ, релігійне виховання суперечить природі людини, а тому й спотворює її. Гельвецій розвінчував святість служителів куль ту, показував їх безпринципність, моральну розбещеність.

Моральні недоліки мають своєю причиною порочне законодавство. Кінцевим висновком такого пояснення людського суспільства було положення: «думки правлять світом». Вимога змінити середовище означала лише вимогу замінити феодальні порядки буржуазними. Ідеалом Гельвеція був благоденствуючий буржуа з його принципом особистої користі; цей буржуа не від того, щоб сприяти суспільному благу, але не на шкоду собі, своїм особистим інтересам. Гельвецій обстоював принцип приватної власності, він був лише проти занадто різкої майнової нерівності.

Критика Гельвецієм політичного устрою і законодавства феодального суспільства мала прогресивний для того часу характер. Головний твір Гельвеція — «Про розум» (1758) — належить до числа блискучих, талановитих творів філософської і атеїстичної думки XVIII ст. Це був, за словами Дідро, «здоровенний удар дрюком по пересудах усіх родів». Як вже зазначалось, реакція засудила книгу на спалення за порушення «основ християнської віри».

Додаткова література:

Воронцын И. Клод Анри Гельвеций. — M.-Л., 1926. Момджян Х.Г. Философия Гельвеция. — М., 1955. Длугач Т. Б. Подвиг здравого смысла. — М., 1995.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити