Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

На порозі нового світу
Михайло Драгоманов

(1841-1895)

«Здобути політичну волю в Росії... українська нація може не шляхом сепаратизму, а тільки в купі з іншими націями й країнами Росії, через федералізм»

«Люди не перестають сміливо, як Прометей, доходити до всього на світі своєю власною пробою, цебто вільною наукою»


Ім’я цього мислителя відсутнє не тільки в філософсько-енциклопедичному словнику, виданому в Москві у 1983 p., але й в алфавітному іменному покажчику українського філософського словника 1986 p. І це не випадково. Над вченим висів «дамоклів меч» ленінської характеристики як українського «холопа» і «націоналіста». Вивчати оригінальні філософські думки М. Драгоманова за радянських часів було небезпечно. Нині теоретику віддається належне. Сьогодні маємо можливість вивчати його спадщину, полемізувати з поглядами і прогнозами М. Драгоманов» Щодо майбутнього суспільства в цілому, українського громадянського життя зокрема.

Народився видатний український мислитель у м. Гадячі на Полтавщині у високоосвіченій, інтелігентній родині, що пишалась своїм походженням з козацької старшини, незалежністю і вільнодумством. Освіту він здобув у мало чим примітному місцевому училищі та консервативній Полтавській гімназії, де існували страх перед «начальством» і рутинні порядки. Хлопець, між тим. зростав задерикуватим і незалежним, що в свій час могло обернутись виключенням зі школи «з вовчим квитком».

У гімназії допитливий юнак захопився історією, розпочав серйозне вивчення праць М. Карамзіна, Д. Бантиша-Каменського, Ф. Шлоссера, Ф. Гізо. Тут же він фундаментально опанував іноземні мови, познайомився з філософськими творами видатних мислителів. Восени 1859 р. (напередодні реформи 1861 р.) Михайло поступив на історико-філософський факультет Київського університету Св. Володимира.

Університет у той час був центром ліберально-демократично-думки. Серед студентів формувались гуртки польського національно-патріотичного спрямування; вирували демократичні ідеї: поступово формувалась програма української національно культурної праці. Щоправда, юного Драгоманова останнє цікавило так собі. Більшою мірою він переймався навчанням, само вдосконаленням, викладанням історії в школі. Його замаять фундаментальні твори О. Конта, Г. Спенсера, II. Ж. Прудона прихильність до яких мислитель зберіг практично до кінця життя.

По закінченні університету М. Драгоманов вчителював, співробітничав з російськими періодичними виданнями і одночасно поглиблено вивчав історію. Предмет його пошуку — римське, історія, в якій молодий науковець побачив не лише відповідне співвідношення продуктивних сил і виробничих відносин, а насамперед, вияв міри людської свободи і відповідальності. Його приваблює внутрішній духовний і соціальний світ історичної людини, взаємини особи і держави, політична і культурна творчість нації, загальнокультурний контекст цивілізації. Власне, останнє й приводить науковця до занять етнографією і культурою, в царині яких він згодом постав як маститий і відповідальний вчений.

Протягом 1864-1875 pp. М. Драгоманов обіймав посаду приват-доцента по кафедрі всесвітньої історії. За цей період він опублікував такі праці, як «Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит», «Малорусія в її словесності», «Літературний рух в Галичині», «Росіяни в Галичині» та ін. За текстами опублікованих праць відверто проглядалось прагнення М. Драгоманова відстояти право українського народу на свою мову і національну культуру, викриття русифікаторської політики царського уряду. Звільнення з університету «за не благонадійність» змусило вченого залишити Батьківщину.

Болгарський уряд запропонував М. Драгоманову посаду професора кафедри всесвітньої історії Софійського університету, де вчений і працював до кінця свого життя. Вчений викривав реакційну сутність російського самодержавства, особливо в царині національної політики, розвивав і пропагував революційно-демократичні принципи, ратував за економічне визволення народу, виховував у молоді любов до свободи, непримиренність до будь-якої тиранії. Політичний ідеал М. Драгоманова - федеративний союз вільних соціалістичних «громад».

Перу М. Драгоманова належать такі фундаментальні праці з питань суспільного будівництва, як «Положение и задали науки древней истории», «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Чудацькі думки про українську національну справу» та ін. Написане М. Драгомановим «Переднє слово» до «Громади», от словами Івана Лисяк-Рудницького, становить «переломну подію в розвитку новітньої української політичної думки»; понад те, зазначає вчений, його «Переднє слово» «можна взагалі вважати першою українською політичною програмою» (Лисяк Рудницький І. Історичне есе. Т. 1. — С. 349).

М. Драгоманов прекрасно розумів роль економічних чинників у розвитку суспільства, проте не поділяв ортодоксії матеріалістичного розуміння історії, а зазначав роль традиції, культури, національного характеру, тобто виходив з множинності чинників, що детермінують історичний процес.

Соціалізм в Україні не є випадковим явищем, зазначав учений. Адже тут, як і в Росії. зароджуються капіталістичні відносини, чисельно і спіально зростає пролетаріат, шириться робітнича спрага, Для добудови соціально справедливого суспільства потрібна докорінне зміна економічного ладу, що водночас перед- усім передачу землі і всіх знарядь праці робітником. Проте економічний чинник не є визначальним і єдиним чинником суспільного прогресу. Надзвичайно важливу роль відіграють У ньому політичний а: інтелектуальний чинники. Усі три чинники треба розглядати як рівнозначні, наголошував М. Драгоманов. Саме тому, ще Україна має свої особливості в політичній та інтелектуальній історії, вона піде до соціалізму (до цього її примушує економічний чинник), проте своїм шляхом — шляхом культурницьких реформ, просвіти, розвитку громадського самоврядування.

Насильницької революції та пролетарської диктатури М. Драгоманов не приймав. Вчений обстоював переважно мирний шлях розвитку революції. Він закликав боротися за конституційні свободи, реформи, парламентську державу, в якій, на його думку, лише і можлива реалізація громадянських прав і свобод кожної особистості.

У майбутній державі, яку революційним шляхом побудує простий народ — робочі люди по селах і містах, — економічну основу становитиме суспільно-колективна форма власності. Нарешті, буде вирішено питання про організацію праці (право на яку є святим правом кожної людини), політичні свободи особистості. Виходячи з праць К. Маркса та Ф. Енгельса, які, за зауваженням М. Драгоманова, нічого не мали проти федералізму, вчений дійшов висновку про те, що Українська держава майбутнього, яка відбиватиме інтереси всіх членів суспільства, неминуче прийде до адміністративної автономії та децентралізації.

Саме цей висновок М. Драгоманова, який поділяли й обґрунтовували майже всі українські соціалісти 70-х — початку 80-х років XIX ст., спричинив нищівну критику вченого з боку В. Леніна. Намагаючись відповісти демократам і М. Драгоманову, В. Ленін писав: «Недозволенно було б забувати, що, відстоюючи централізм, ми відстоюємо виключно демократичний централізм. Щодо цього всяке міщанство взагалі і національне міщанство (покійний Драгоманов в тому числі) внесли таку плутанину в питання, що доводиться знов і знов приділяти час його розплутуванню» (Ленін В. Твори. — Т. 20. — С. 28).

Нині ідеї М. Драгоманова щодо української національної справи — про народно-національну єдність, демократичні перетворення, адміністративну автономію та децентралізацію — розглядаються й обговорюються як найбільш конструктивні ідеї державного будівництва в процесі суверенізації. Як безсумнівне надбання української політико-ідеологічної думки, вони повинні ввійти в її сьогоденний контекст, «запрацювати» в сучасному політичному, ідеологічному і культурному полі. Для цього їх треба лише осмислити адекватно з тим змістом й ідеологічною спрямованістю, в якому викладав їх вчений.

«Чим став Драгоманов в історії українського відродження, запитував і відповідав Михайло Грушевський, — він став завдяки сій громадській місії за кордоном, що засудила його на гірке емігрантське життя — але заразом поставила його в спеціально корисні з деяких поглядів і заразом незвичайно відповідальні політично-громадські обставини. Визволила його з-під тиску царського режиму, з місцевої буденщини і кружківщини, з-під цензурної езоновщини, призначивши на позицію відповідального представника всього поступового українського життя перед культурним світом. Винесла на становище , що змушувало його протягом цілого ряду літ напружувати всю свою енергію і всі засоби свого інтелекту, аби нагадувати широкому культурному світові в най темнішу добу українського життя, що Україна живе, не вмерла - і не вмре, незважаючи на всі царські гнобительства і проскрипції. Засудила його приймати на себе удари, інсинуації й знущання, звернені проти сеї «проскрибованої України», відбивати їх і відповідати доказами і виявами позитивних, поступових, загально-вартісних прикмет українського руху. Над українським же життям, в сю тяжку, задушливу, деморалізаційну його пору, настановила громадську контролю отсеї всеукраїнської заграничної експозитури, — Драгоманова і його гуртка, — що витягала українство з манівців провінціалізму і опортунізму на широкі шляхи світового культурного руху і змушувала орієнтуватись на перспективи загального політичного і соціального визволення. На довгий час напрям українського руху пішов по рівнозначних сих трьох його осередків: київського, львівського і женевського. Місія Драгоманова зробила з сього погляду епоху в українськім житті» (Грушевський М. Місія Драгоманова //«Україна». -- 1926. — Ч. 2- 3. — С. 3).

Роздуми М. Драгоманова щодо розвитку української національної справи знайшли відгук у пошуках таких мислителів, як М. Славінський, М. Туган-Барановський, В. Вернадський, А. Кримський. Оригінальний поворот політико-ідеологічної думки пов’язаний з ім’ям поета і публіциста, філософа і науковця, вченого і громадсько-політичного діяча І. Я. Франка.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити