Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

На порозі нового світу
Володимир Ленін

(1870-1924)

«Політична лінія марксизму ... нерозривно пов’язана з його філософськими основами»


Володимир Ілліч (Ульянов) Ленін народився в сім’ї дрібного службовця в м.Симбірськ (нині — Ульянівськ). Його батько — Ілля Миколайович — був інспектором, а згодом — директором народних училищ Симбірської губернії. Дитинство майбутнього мислителя пройшло серед простих людей і, разом з тим, у високо-інтелектуальній атмосфері родини, під впливом духовного авторитету матері. Хлопець багато читав і добре навчався. Гімназію він закінчив із золотою медаллю. Йому відкривалась неабияка наукова перспектива, особливо після вступу до юридичного факультету Петербурзького університету. Однак доля розпорядилась інакше. У цьому ж році за участь у замаху на життя царя Олександра III було страчено старшого брата Леніна — Олександра. Юнак боляче переживав цю сімейну трагедію. У його сприйнятті світ змінив свої контури. У грудні 1887 р. за участь в революційних виступах студентів Леніна було арештовано, виключено з університету й заслано в село Кукушкіно Казанської губернії під негласний нагляд поліції.

Через рік він повернувся до Казані. Вступає у марксистський гурток. Активно вивчає марксистську літературу й стає переконаним марксистом.

Закінчивши Петербурзький університет екстерном, він працював у перших марксистських гуртках, вивчав М. Чернишевського, Г. Плеханова, «Капітал» К. Маркса, вів революційну діяльність.

Петербурзький період життя Леніна приніс йому визнання серед молодих марксистів. Перші стріли критичного мислення молодого філософа-марксиста були спрямовані проти ідеології і політичного вчення народництва. Ленін пише досить серйозну книгу «Що таке друзі народу і як вони воюють проти соціал-демократів». Згодом виходить ще одна його робота проти народників — «Економічний зміст народництва і критика його в книзі П. Струвє». Ленін стає помітним. Навколо нього збирається революційно налаштована молодь, яка штудіює Маркса і Енгельса, намагається залучити їх методологію до аналізу російської дійсності.

Після закінчення другого заслання В. Ленін їде за кордон, вивчає філософію, соціально-політичні вчення, керує революційним рухом Росії. Повернувшись на батьківщину, він очолює Жовтневе повстання 1917 року, а після його перемоги — Уряд соціалістичної держави.

На коленому новому етапі свого життєвого шляху В.Лені п звертається до К. Маркса, звіряє по ньому свої теоретичні роз думи та революційно-практичні дії. У цьому плані В. Леніна можна назвати «істинним марксистом». Проте він не просто «наслідує К. Маркса», а розвиває його вчення згідно з новими соціальними реаліями та специфікою російської дійсності. У цьому вимірі В. Ленін постає як самостійно мислячий, творчий теоретик. Нарешті, соціальну філософію він підпорядковує революційній діяльності пролетаріату, обґрунтуванню його практичних дій, закономірностей стратегії та тактики класової боротьби та соціальної революції. У цьому аспекті В. Ленін пішов значно далі К. Маркса, поглибив його вчення, але й звузив його рамка ми «класового протистояння та революції», спростив з метою підвищення ефективності сприйняття робітничими масами, звів до інструментальної функції, подавши його як керівництво до дії, що, безперечно, притупило глобальність світ оглядового мислення попередників.

Як зазначав М. Бердяєв, В. Ленін насамперед сприйняв, поглибив та абсолютизував месіанський аспект марксизму, підпорядкований обґрунтуванню пролетарської революції; В. Ленін увійшов у філософію не як теоретик марксизму, а як теоретик революції; він упродовж цілого життя боровся за цілісний, тоталітарний світогляд, який був необхідний для боротьби і який має зосереджувати революційну енергію: «для В. Леніна марксизм є насамперед теорією та практикою диктатури пролетаріату» (Там же. — С. 94, 95, 97, 103).

В. Ленін розмірковував про роль народних мас та особистості в історії, історичну місію пролетаріату та його союзників, роль партії в організації пролетарської маси до революції, про значення суб’єктивного чинника в історії, стратегію та тактику майбутнього революційного перевороту, організацію пролетаріатом державної влади, форми його класової боротьби після перемоги революції. Усі ці роздуми позначені глибокою філософською ерудицією, знанням життя, діалектичністю мислення, оригінальністю суджень та висновків. Новизна їх, з нашого погляду, все ж не виходила за межі парадигми, зумовленої класичною марксистською філософією.

У чому ж сутність та головні засади марксистського вчення у його «ленінському прочитанні»?

Вихідною засадою марксистської соціально-філософської концепції є визнання реального існування людей, їхньої діяльності та взаємодії, дійсного життєвого процесу та його відголосу як розвитку ідеологічного відображення. Діяльний спосіб буття людей марксизм розглядає не лише з точки зору його ролі у відтворенні їхнього фізичного існування, а насамперед як певний різновид життєдіяльності, певний спосіб життя. Те, що вони (індивіди) собою являють, збігається як з тим, що вони виробляють, так і з тим, як вони виробляють. «Що являють собою індивіди — це залежить, відповідно, від матеріальних умов їх виробництва» (Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. Соч. — М., 1955. - Г. 3. — С. 19).

На думку К. Маркса та Ф. Енгельса, сутність різнобарвних суспільних відносин між людьми зумовлена відносинами власності, що відповідають певному рівню розвитку виробництва та його продуктивних сил. Протиріччя власності породжують відчуження людини від продуктів своєї праці та родової сутності, розмежовують людей на різні соціальні групи, класи й зумовлюють їхню боротьбу між собою. Класова боротьба пронизує історію цивілізації з моменту появи приватної власності. Класове протистояння посилюється, а боротьба загострюється з поляризацією суспільства на два класи — буржуазію та пролетаріат.

Останній — як клас пригноблений та експлуатований — самими умовами виробництва поставлений у ситуацію, що сприяє його зростанню та консолідації, розпочинає активну боротьбу, яка виливається врешті-решт у боротьбу за владу. Без оволодіння владою шляхом насильства пролетаріат не може звільнитися від експлуатації, створити людські умови праці та життя, здобути волю.

Головними цілями класової боротьби пролетаріату в економічній сфері є ліквідація приватної та створення суспільної власності, в політичній — «злам буржуазної державної машини», встановлення диктатури пролетаріату та побудова соціально справедливого суспільства. Засобом їх досягнення є соціальна революція. Джерело революції приховане в матеріальних (економічних) підвалинах суспільства. Це конфлікт між постійно зростаючими продуктивними силами та консервативними виробничими відносинами. Революція постає як засіб розв’язання цього конфлікту. Водночас вона вносить радикальні зміни до системи суспільних відносин, вона є головним механізмом розвитку суспільства, «локомотивом історії». Соціалістична революція визріває «економічно» і може відбутися одночасно в усіх країнах або, принаймні, у більшості з них.

Оволодівши владою та встановивши власну диктатуру, пролетаріат розпочинає будівництво нового, комуністичного суспільства, економічною підвалиною якого є суспільна власність на головні засоби виробництва, політичною - демократична організація суспільного життя, ідеологічною — пріоритет інтересів пролетаріату (робітничого класу), що збігається з інтересами трудящої частини населення. На ґрунті суспільних перетворень та зростання матеріального добробуту мають бути зліквідовані класи й розпочатися доба вільної, всебічно розвиненої особистості. Так, на думку К. Маркса та Ф. Енгельса, буде усунено приватну власність, а з нею — й відчуження людини від людини

В. Ленін сприймав це вчення як незаперечну істину, розвивав і поглиблював його у відповідності з обставинами, які змінювались. Його перу належать такі відомі твори, як «Крок вперед, два кроки назад», «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції», «Матеріалізм і емпіріокритицизм», «Імперіалізм як вища стадія капіталізму», «Держава і революція», «Філософські зошити» та ін.

Перший самостійний крок у розвиток марксистської теорії В. Ленін зробив у питанні про революцію. Його висновок про нерівномірність розвитку капіталізму та можливість перемоги революції в окремо взятій країні теоретично був абсолютно новим, а практично — докорінно змінював стратегію та тактику революційного руху.

Людству ще належить оцінити значення цього висновку. Сьогоденна руйнація соціалістичної цивілізованості не дає змоги підійти до цього більш-менш об’єктивно. Наявне теоретичне знання та соціальна практика не спроможні осягнути його в повному обсязі. Справа за майбутнім, яке розставить усі крапки над «і» та визначить нову парадигму теоретичного опанування суперечливого світу.

Вклад Леніна у розвиток марксизму позначився й на аналізі такої тематики, як проблеми розвитку історії, зокрема, зміни суспільно-економічних формацій, критерії виокремлення соціальних класів, закономірності суспільного поступу, гносеологічне визначення «матерії», процесуальна трактовка «істини» та її критеріїв, обґрунтування необхідності об’єднання зусиль філософів і природодослідників тощо. Ленін сформулював ідею класовості філософії, чітко обстоював в ній «лінію Демокріта» проти «лінії Платона». Марксистську філософію Ленін розглядав як світогляд робітничого класу, його комуністичної партії. Він підпорядковував свої філософські заняття і пошуки цілям партійно-політичної діяльності.

Філософські праці В.Леніна дають підстави для висновку про «ленінський етап» у розвиткові марксизму, який виокремився в історії, пережив різноякісні етапи свого злету і падіння й певною мірою (у трансформованому вигляді) продовжується в ряді країн світу і сьогодні.

У його історії дослідники виокремлюють такі головні, відносно самостійні, фази:

1) 1917 рік- кінець 20-х років. У цей час висвітлювалися фундаментальні проблеми історичного матеріалізму, а також нові питання, зумовлені потребами практики: соціалістичне державне будівництво в перехідний період, форми класової боротьби, конкретно-соціологічне дослідження соціальних процесів;

2) 30-40-ві роки. Друга фаза характеризується кристалізацією специфічно «істматівських проблем», відмежуванням їх від Проблем діалектичного матеріалізму. Цей період розвитку соціальної філософії можна назвати «сталінським». Серед теоретиків марксизму-ленінізму виділяються трагічні постаті М. Бухаріна та Л. Троцького;

3) від середини 50-х років до наших днів. Третя фаза характеризується відмежуванням від «сталінізму», відродженням пошуковості в галузі соціальної проблематики в період «хрущовської відлиги», догматизацією та ідеологізацією «класичної теорії» в період «брежнєвсько-сусловського» альянсу.

З 1985 року розпочався четвертий етап у розвитку соціальне філософських досліджень. Цей період характеризується ліквідацією залишків «сталінізму» в теорії, подоланням догматизм, та «ідеологізму», плюралізмом та гласністю, відкритістю соціальних пошуків, поглибленням зв’язків вітчизняного суспільствознавства із закордонними вченнями. Нині деякі «правовірні марксисти-ленінці» полишають світоглядові позиції, на яких раніше вони здобули наукові звання та посади, переходять до різкої критики цих позицій і фактично відмовляються від рані гає виданих праць, критикують «філософських генералів» - М. Мітіна, А. Жданова, А. Суслова, Р. Косолапова, П. Федосеева та інших, пов’язують з ними застій та догматизм соціальної філософії марксизму середини та другої половини XX сторіччя.

Тріумф марксизму-ленінізму полягає в тому, що йому вдало ся захистити, відстояти, зберегти и поглибити концептуальні засади нового світогляду в гострій полемічній боротьбі з іншими соціальними доктринами. Звідси бере початок також і його трагедія: вимушений постійно захищатися, він і виробив у собі впевненість (якщо не самовпевненість) у власній непогрішимості стосовно будь-якого питання суспільного розвитку. Втрачено почуття «здорового плюралізму» та компромісу; з теорії вилучено варіативність, пошуковість, сумнів, а згодом — і творчий підхід узагалі.

Лідер більшовицької партії 30- 50-х років Й. Сталін поглибив ці тенденції, «апаратна система»,«колективний розум КПPC» поставили їх на «індустріальні рейки», довели марксизм-ленінізм до самоізоляції щодо світової суспільної думки, перство рили на набір догм, підпорядкували інструментальній функції, використали його як ідеологію для «світової пролетарської революції» та «будівництва соціалізму».





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити