Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

На порозі нового світу
Микола Бердяєв

(1874-1948)

«Витоки людини лише частково можуть бути зрозумілими і раціоналізованими. Таїнство особистості, її одиничності нікому незрозумілі до кінця. Особистість людини більш таємнича, ніж світ. Вона і є цілий світ»


Особливе місце серед мислителів XX століття належить російському філософу-екзистенціалісту, фундатору так званого «нового християнства», доктору Кембріджського університету Миколі Бердяєву.

Майбутній філософ народився в аристократичній сім’ї в містечку Обухів Київської губернії. Його батьки належали до елітних верств тогочасного суспільства. Початкову освіту і виховання хлопець отримав у військовому навчальному закладі Київському кадетському корпусі. Навчання, зокрема, з математики і мови, давалось йому важко. «Я ніколи не міг розв’язати жодної математичної задачі, не міг вивчити чотирьох рядків вірша, не міг написати сторінки під диктовку, не зробивши ряд помилок», — згадував пізніше філософ. Разом з тим, юнак багато читав, захоплювався філософією, особливо вченнями Шопенгауера і Канта, Фіхте і Ніцше. Склавши екстерном іспити.

Бердяєв поступив на навчання на природничий факультет (згодом перевівся на юридичний) Київського університету імені Св. Володимира. У студентські роки він захоплювався марксизмом, брав участь у соціал-демократичних рухах, за що був арештований і виключений з університету.

Дворічне адміністративне заслання до Вологодської губернії дало змогу М.Бердяєву осмислити соціальні реалії тогочасного життя. Власне, звідси й розпочинається довга і суперечлива пошукова діяльність вченого і політика, філософа і теолога, революціонера-консерватора і богошукача, зрештою, релігійного філософа, яким він і ввійшов в історію.

Перша крупна робота молодого дослідника «Суб’єктивізм та індивідуалізм у суспільній філософії. Критичний етюд про М. К. Михайловського» (1901 р.) звернула на себе увагу науковців. Бердяєву пророкували велике філософське майбутнє. Однак його приваблювали релігійно-філософські вчення. Бердяєв редагує релігійно-філософські журнали «Новий шлях» і «Питання життя», критично висловлюється щодо російського радикалізму, пише декілька фундаментальних праць, найбільш помітними серед яких стали роботи «Духовна криза інтелігенції», «Філософія свободи» та «Сенс творчості».

Лютнева революція 1917 р. викликала у Бердяєва подвійне сприйняття і оцінку: падіння самодержавства він вважав явищем закономірним; однак питання про те, що ж робити далі, залишалось для філософа з’ясованим. Він прогнозував (і побоювався) хаосу, який реально насовувався разом з більшовизмом, що прийшов до влади в результаті жовтневих подій 1917-го. Жовтневу революцію Бердяєв не сприйняв. Однак це не завадило йому вести викладацьку діяльність, виступати з публічними Лекціями, вести теоретичні семінари, зокрема, з творчості Достоєвського. Бердяєв організував Вільну академію духовної культури, де проводив дискусії про релігію і віру, філософію і життя, поточні і перспективні справи російської революції, до якої він постійно виявляв своє опозиційне ставлення.

У1922 році за анти революційну діяльність разом із групою інтелектуалів, серед яких були такі видатні постаті, як Булгаков, Ільїн, Красавін, Лоський, Франк та інш., М. Бердяєва було вислано за межі більшовицької Росії. В Європі він здобув світову славу. За рік до смерті йому було присуджено звання доктора теології honoris causa Кембріджського університету. Сучасний філософський і культурний світ шанує Бердяєва як мислителя першої величини і значення. Його спадщина, як і коло проблем, що аналізувались — величезні. Бердяєв розмірковував про духовну природу Всесвіту і призначення людини, історію і свободу творчості, сенс та соціальну роль релігії, долю людини і соціальні обставини, в яких вона здійснюється. Серед най відоміших праць мислителя слід назвати, насамперед, такі твори, як «Філософія вільного духу», «Досвід есхатологічної метафізики», «Про рабство і волю людини». Після смерті Бердяєва світ побачили його праці «Самопізнання. Досвід філософської автобіографії», «Царство Духу і царство Кесаря», «Екзистенційна діалектика божественного і людського».

Бердяєв обстоював принципи релігійної філософії, своєрідність якої він вбачав у «знанні-спогляданні», що «розмовляє» мовою смислів і міфів. Він протиставляв її класичній філософії, яка зводиться до системи понять і знання- дискурсу. Ключова роль серед символів, розмірковував Бердяєв, належить свободі і творчості, з якими в кінцевому розумінні пов’язані всі інші ідеї символи: дух, світ, доля людини, духовний досвід особистого та історико- соціального життя. Саме свобода, вважав він, визначає «царство духу», протистоїть «царству об’єктивації». Вона реалізується через творчість, до якої, власне, й зводиться «позитивний» аспект людського буття, яке не знає кордонів.

М. Бердяєв добре орієнтувався в марксистській філософії, оскільки на початкових етапах своєї науково-філософської еволюції він належав до так званих легальних марксистів і, безперечно, поділяв марксистські концептуальні положення. Водно час, перебуваючи в таборі «легальних марксистів», М. Бердяєв виступив з критикою К. Маркса. У праці «Суб’єктивізм та ідеалізм суспільної філософії» (1901 рік), поряд з критикою поглядів відомого теоретика російського народництва М. Михайловського, М. Бердяєв запропонував змінити соціальну орієнтацію марксизму на боротьбу з його істинною орієнтацією на моральне вдосконалення людей.

В історії розвитку інтелектуальних соціальних пошуків започаткована М. Бердяєвим у Росії, а трохи раніше Е. Бернштейном на західноєвропейському теоретичному ґрунті, спроба переосмислення марксизму в морально-етичному плані дістала назву «етичного соціалізму». Орієнтуючи маси на етичне засудження капіталізму та вдосконалення суспільства засобами соціальної педагогіки, з необхідністю етичний соціалізм мав прийти (і прийшов!) до богошукання, до протиставлення класовій боротьбі альтернативи внутрішнього духовного звільнення людини з полону необхідності. Цей шлях пройшов і М. Бердяєв: оцінка марксистської соціальної філософії здійснена ним з позицій «нового християнства», що, безперечно, слід мати на увазі, прямуючи за бердяєвськими роздумами та міркуваннями.

Після 1905 року виявилося відкрите неприйняття М. Бердяєвим марксизму (та комунізму). Філософ протиставляв йому свій власний підхід до дійсності (щодо її тлумачення та шляхів удосконалення). У працях «Досліди філософські, соціальні та літературні» (1900-1906 роки), «Нова релігійна свідомість та громадськість» (1907 рік), «Духовна криза інтелігенції» (1910 рік), «Філософія вільного духу» (1927 рік), «Про призначення людини» (1939 рік), «Християнство і класова боротьба» (1931 рік) М. Бердяєв стверджував, що марксизм, який «підмінив людину класом», не здатний розв’язати проблему людської свободи, забезпечити її активність і творчість. Цю проблему може розв’язати лише так зване «нове християнство », філософським фундаментом якого є християнський екзистенціалізм (або персоналізм).

Головну ваду марксистської соціальної філософії М. Бердяєв вбачав у зневажливості її до особистості, загальнолюдських традицій та культури. «Ідеологи комунізму, — писав М. Бердяєв, — не помітили радикального протиріччя, яке є засадовим стосовно всіх їхніх помислів. Вони прагнули до звільнення особистості, вони оголосили повстання проти всіх вірувань, усіх норм, усіх абстрактних ідей задля цієї емансипації. В ім’я звільнення особистості вони повалили релігію, філософію, мистецтво, мораль, заперечували дух і духовне життя. Проте цим вони пригнічували її внутрішнє життя, заперечували право особистості на творчість і на духовне збагачення... Емпірична особистість виявилася вилученою із системи прав на творчу повноту життя» (Бердяєв Н. Истоки и смысл русского коммунизма. — М., 1990. — С. 46-47).

М. Бердяєв наголошує на цінності марксистського аналізу економічного життя капіталістичного суспільства й водночас говорить про його хибність як такого, що підпорядковує собі (й собою) весь спектр суперечливих людських стосунків та дій. Економічний детермінізм одно спрямовано вивів К. Маркса на історичну місію пролетаріату. «Месіанська ідея» марксизму, яка, на думку М. Бердяєва, є виявом «секуляризації давньоєврейської месіанської свідомості», зруйнувала надбання його економічного вчення, адже саме вона постала у вигляді такої домінанти, яка підпорядковує собі все — економіку та культуру, людину та мораль, мистецтво й навіть релігію. За висновком М. Бердяєва, К. Маркс створив справжній міф про пролетаріат і саме цим зруйнував науку, підмінивши її вірою та ідеологією.

Ще далі у цьому плані пішов В.Ленін. М. Бердяєв наголошував, що саме він завершив справу вихолощення з марксизму об’єктивно-наукового матеріалу, повністю підпорядкував його обґрунтуванню месіанської ролі пролетаріату й перетворив марксизм на теорію революції.

За оцінкою М. Бердяєва, В. Ленін постає як людина, яка поєднує риси М. Чернишевського, П. Нечаева, М. Ткачовата А. Желябова з рисами великих князів московських, Петра Великого та російських державних діячів деспотичного типу. Це революціонер-максималіст, державна людина, теоретик-марксист і водночас хитрий, підступний політик. Усе це виявилося в ленінізмі, джерела якого М. Бердяєв вбачав не тільки в класичному марксизмі, а й у російській інтелектуальній традиції. У цьому ж криються витоки тоталітаризму сталінського типу, на який пере творився марксизм ленінізм у 30-ті роки XX сторіччя.

В. Ленін, на думку М.Бердяєва, не вірив у людину, але хотів так організувати життя, щоб людям було легше жити, щоб не було пригноблення людини людиною. Засобом досягнення цього він вважав революцію, саме тому він повністю підпорядкував соціальну доктрину марксизму справі революції. В. Ленін в оцінці М. Бердяєва постає не як теоретик марксизму, а як теоретик революції. Для В. Леніна марксизм є насамперед теорія та практика диктатури пролетаріату, робить висновок вчений. Цей висновок відповідає суті ленінізму, хоча й не охоплює його як цілісне та багато-якісне вчення інтелектуального життя людства початку XX сторіччя.

Ще критичніше М. Бердяєв оцінював результати еволюції марксизму- ленінізму в «сталінізмі». Сталінізм, писав філософ, тобто комунізм періоду будівництва, перероджується непомітно на своєрідний російський фашизм. Йому властиві всі особливості фашизму: тоталітарна держава, державний капіталізм, націоналізм, вождизм і, як базис, мілітаризована модель. В. Ленін не був ще диктатором у сучасному розумінні слова. Й. Сталін — вже вождь-диктатор.

Марксистська соціально-філософська доктрина, на думку М. Бердяєва, не має майбутнього саме тому, що неспроможна перемогти й викорінити із суспільного житія ненависть. Класова боротьба початково запліднена пошуками образу ворога. Людина, охоплена ненавистю, не може бути спрямованою в майбутнє. З таким висновком важко не погодитися. Заперечення викликає лише пропозиція М. Бердяєва замінити марксизм «новим християнством». Чому й навіщо одну крайність (абсолютизацію економічно-класових детермінант суспільного розвитку) людство повинно замінювати на іншу (абсолютизацію духовно-моральних засад)? А чи не краще, відмовившись від крайнощів, зберегти їхній раціональний зміст і залучити здобутий в їхньому лоні теоретичний досвід до аналізу нашого суперечливого сьогодення? Адже істина — множинна. Вона потребує різнопланових підходів, що складаються на шляхах поєднання зусиль прибічників різноманітних і суперечливих соціально-філософських напрямків, одним з яких був і залишається марксизм як оригінальне соціально-філософське вчення, особливий поворот суспільної думки, об’єктивну, історично виважену оцінку якому дасть майбутнє.

З 1926 р. і до кінця свого життя М. Бердяєв був незмінним редактором релігійно-філософського журналу «Шлях». 24 березня 1948 року він раптово помер за своїм письмовим столом під час роботи над черговим номером, що побачив світ після смерті редактора. «Люди, подібні Бердяєву, — писав про філософа М. Лоський, — виявляють сильну підтримку справі збереження і розвитку цивілізації, яка захищає абсолютну цінність особистості; за все це — честь і хвала їм!» (Лосский Н.О. История русской философии. — М., 1991. —- С. 319).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити