Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Через терени до зірок

Сучасна філософська картина світу складається з багатьох відносно самостійних, взаємно дотичних ліній — оригінальних вчень, які хоча й претендують на всеосяжне бачення світу, зокрема, соціуму, як цілісної системи, все ж постають лише як характеристики його з того чи іншого боку. Наприклад, марксизм розглядає соціум з боку економічних чинників та політичних перипетії розвитку: технократизм — з боку функціонування техніки та технології: релігійно-містичні вчення — з боку peaлізації в соціумі головної, на їхню думку, спонукальної сили його функціонування — ідеї Бога. Прихильники кожної з цих ліній досягли певних успіхів у поясненні суспільного життя людей, проте не відтворили його в гармонійній цілісності.

Системне уявлення про людину, її природний, соціальний і духовний світ може дати лише сукупне соціально-філософське знання, що складається завдяки поєднанню надбань, здобутих у лоні кожного з існуючих напрямків. Оригінальні вчення слід розглядати як волокна, з яких колективний людський інтелект має виткати оригінальне полотно - цілісну соціально-філософську картину соціуму як багатогранної, суперечливої й водночас цілісної системи, що розвивається.

Прямуючи курсом розвитку людського інтелекту й повторюючи його надбання у най загальнішому вигляді, кожен індивід здійснює власне, індивідуально неповторне теоретичне відтворення соціуму, тобто гаптує соціально-філософське полотно власним візерунком. У ньому реалізуються індивідуальний життєвий досвід особистості, суб’єктивне сприйняття об’єктивно існуючих соціальних реалій, суспільних потреб та інтересів, досвіду та культури.

Перед стислим оглядом головних напрямків пост класичної соціальної філософії звернемо увагу на деякі спільні особливості її розвитку. Вони зумовлені специфікою історичного часу, соціально-економічним, політичним та загальнокультурним динамізмом доби, історичними перипетіями, що випали на її долю. Узагальнений огляд XX сторіччя з висоти «пташиного льоту» вирізняє в ньому низку непересічних подій, велич яких не могла не позначитися на світ оглядово-філософській інтелектуалістиці людства.

Перша й головна подія, яка, за висловом Дж. Ріда, «приголомшила світ», відбулася в жовтні 1917 року в Росії. Щоправда, перед нею була Перша світова війна. Проте жовтень 1917 року радикальніше змінив світоглядові орієнтири людства й позначився на світовій філософії. Більшовицька влада — диктатура пролетаріату — спочатку в Росії, а згодом і в інших країнах трьох континентів змусила мислячу еліту цивілізації переглянути фундаментальні засади своїх філософських побудов. Згодом — голодомор 1933 року, жорстокі репресії 1937 року, Друга світова війна, бурхливий злет науки, техніки, технології, предметно-практичний дотик людини до Космосу, прогрес західних індустріальних держав, культур та народів, криза соціалістичної ідеї, гонка озброєнь, Чорнобильська катастрофа. І все це впродовж якихось 70-80 років!

Сучасна соціальна філософія стоїть на порозі осмислення тих історичних реалій, які сформувалися внаслідок перелічених та інших метаморфоз. Вона не має готових рішень, однозначної орієнтації, загальновизнаного інтелектуального лідера й перебуває радше у пошуках, ніж на стадії завершення концептуальних побудов. Ситуація пошуку диктує стиль ставлення до методологічно різнозасадових (часто зовсім протилежних) концепцій. Підстави його - толерантність, виваженість, спокійно-помірковане сприйняття будь-яких, навіть безглуздих, філософських конструкцій. Адже якщо нова реальність не знаходить раціонального пояснення в межах «логічного мислення», людство, за висловом А. Швейцера, вимушене шукати «обхідні шляхи», мобілізувати духовні резерви, залучати будь-які інтелектуальні засоби.

Хоч як це не парадоксально, але факт: осмислюючи реалії суспільного життя, соціальна філософія XX сторіччя шукає (і знаходить) нові концептуальні ідеї в інтелектуалістиці другої половини XIX та початку XX сторіччя, тобто в історичному часі, який Х. Ортега-і-Гассет позначив, як «анти філософський час». Полишаючи інтерпретацію та оцінку цього факту на майбутнє, зазначимо: класиками сучасної соціальної філософії є мислителі, творчість яких визрівала й досягла світового значення у розквіт «анти філософського часу». Найстаршим серед них є Карл Маркс, наймолодшим — Питирим Сорокін, посередині — Макс Вебер та Еміль Дюркгейм.

Кожен із зазначених соціальних філософів розглядав соціум загалом із своєї точки зору, досяг фундаменталізму й майже завжди «потрапляв на слизьке», як тільки «перевищував повноваження» висновків, характерних лише для цієї предметності. Світова філософська думка не заперечує економічне вчення К. Маркса, міркування Е. Дюркгейма про закономірності розвитку та функціонування духовності, соціально-стратифікаційну концепцію П. Сорокіна та вчення М. Вебера про культурно-побутові форми соціальності. Проте світова філософська думка погоджується не з усім, що вийшло з-під пера цих відомих мислителів. Понад те, переосмислюючи класичні вчення, вона йде далі, наближається до соціально-життєвих реалій, пропонує людству обґрунтування нових орієнтацій та цінностей.

Ще однією загальною рисою сучасної соціальної філософії є майже одностайне прагнення кожного напрямку, школи чи мислителя до побудови теорії поза класового, здеполітизованого та здеідеологізованого гатунку. Це прагнення до все загального, вселюдського. Відкрита чи прихована апологетика того чи іншого соціально-політичного устрою, ідеологічного укладу, культурного надбання поступається не упередженому теоретичному аналізу проблеми. Загроза глобальної світової катастрофи повертає мислячу еліту цивілізації до «благоговіння перед життям» (А. Швейцер), до пошуків все загально прийнятних рішень, до нового мислення, моралі та культури. Конфронтаційні теоретичні моделі соціокультурної динаміки сьогодні «не в моді». Нарешті, людство глибоко осягнуло гуманістичний, життєдайний сенс ідей «соціальної злагоди» (Конфуцій), «вічного миру» (І. Кант) та «раціоналізації соціуму» (М. Вебер) і, мабуть, унеможливить (принаймні в теорії) соціальну конфронтацію чи конфлікт на класових, національних, релігійних, расових чи будь-яких інших «ідейних» засадах.

Сучасна філософія постає як філософський роздум над історичною долею людства, перспективами розвитку світової цивілізації, її загальнолюдськими засадами. Здавалося б, колективний інтелект людства давно був спроможний створити адекватну теорію функціонування та розвитку соціуму, як наприклад, Платон побудував теорію «ідеальної держави». Проте пошук триває й сьогодні. Понад те, йому не видно краю. Адекватне відтворення тієї соціальної реальності, в якій ми живемо та працюємо, й на сьогодні постає як так само актуальна проблема, як і дві тисячі років тому. Зрозуміло, сьогоденне знання про суспільство є більш обсяговим, глибоким та ґрунтовним, ніж раніше. Воно містить найхарактерніші та найбільш значущі інтелектуальні надбання попередніх епох, збагачені практичним досвідом людської життєдіяльності й розгортається в просторі та часі як множинне знання, позбавлене однобічностей та крайностей, хоча навіть і складається з них.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити