Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Через терени до зірок
Ханна Арендт

(1902-1975)

«Втеча від землі у Всесвіт і втеча від світу у самосвідомість; лише так, можливо, можна досягти кращого розуміння новоєвропейського суспільства»


Німецько-американський філософ і політолог, почесний доктор багатьох університетів світу, лауреат в галузі премії соціальних наук Німеччини, США та Данії, учениця К. Ясперса, М. Хайдеггера і Е. Гуссерля народилась у містечку Лінден поблизу Ганновера. Отримавши непогану початкову освіту, вона навчалась в університетах Кенігсберга, Берліна та Марбурга. Предметом свого захоплення майбутній філософ обрала класичну філологію і теологію. Цим предметом вона оволоділа блискуче, і вже у 26 років (під керівництвом К. Ясперса) захищає докторську дисертацію про поняття любові у Августина.

З приходом до влади нацистів, X. Арендт емігрувала до Франції, а з 1940 р. - до США, де вела співробітництво з рядом єврейських організацій, викладала в Чиказькому, Принстонському, Колумбійському університетах, була професором Нової школи соціальних досліджень, професором університету Берклі.

Філософські погляди Аренд сформувалися під впливом ідей екзистенціалізму та неомарксиму Франкфуртської школи. Визнання їй як філософу — гуманісту принесли праці, присвячені засудженню теорії та практики тоталітаризму, а також проблемам соціальної революції, насильства, влади, політичних традицій, демократії.

Центральною темою соціальної концепції Арендт є людина, її життя, що складається, на думку філософа, з трьох відносно самостійних виявлень: 1) «праці» — діяльності, що забезпечує біологічні процеси людини і є умовою самого життя; 2) «виробництва» — діяльності, що відповідає всеприродності людини, завдяки якій створюється «надприродний» (культурний) світ; 3) «активності» — діяльності, що розгортається як спілкування між людьми, до якої не потрібно додатково нічого «матеріального», яка здатна створювати дещо принципово нове.

Саме в активності, на думку Арендт, криється джерело людської свободи як можливості для зародження нового, «народження того, чого ще не було».

Життєдіяльність у полі свободи розгортається лише у випадку, коли людина є індивідуальністю, що виявляє себе у тій частині соціуму, який належить людині особисто, тобто є її власністю. Відторгнення людини від власності, приватної справи створює основу для знеособлення соціуму; обмеження свободи та виникнення тоталітаризму. У тоталітарному суспільстві особистість втрачає свободу, індивідуальність, а місце витіснених індивідуальних цінностей займає ідеологія. Звільнення людини від ідеології відбувається через революцію, що несе світу «народження нового».

У наш час загроза для цивілізації обумовлена не природними катаклізмами чи вторгненням із зовні, а в ній самій — XX століття продемонструвало, що «варварство може народжуватись із внутрішніх обставин існування цивілізації». Новітнім варварством, на думку філософа, є тоталітаризм, розвінчуванню якого X. Аренд присвятила книгу «Витоки тоталітаризму». Ця книга, написана на основі власного пережитого досвіду, принесла їй світову славу.

На думку X. Арендт, витоки тоталітаризму слід шукати У двох попередніх епохах, де сформувались такі потворні явища, як «антисемітизм», «расизм» і «імперіалізм». У результаті цього, соціальні реалії набули масового характеру. Люди перетворились в «маси» — унікальне об’єднання не шляхом усвідомлення спільних інтересів, а шляхом «негативної самоідентифікації». Гігантська масовізація якраз і сформувала звичку «мислити століттями і континентами», а разом з цим — зневагу до конкретної людини.

Тоталітаризм, міркує далі X. Арендт, є явищем більш складним, ніж, скажімо, злиденність духу чи пряма злочинність конкретних організаторів цього політичного режиму. Тоталітаризм створюється в результаті поєднання двох типів насильства: зовнішнього (політичні репресії, які терористичними засобами підтримують і відтворюють феномен «маси») і внутрішнього (панування ідеології, «тиранією логічності», в ході якої людина довіряє власні думки державним інститутам й тим самим зраджує власній духовній свободі). У тоталітарному суспільстві людина втрачає віру в себе. Для неї не існує досвіду і думки. Її розум не розрізнює факт і функцію, істину і брехню. Вона стає покірною, керованою, невільником при зовнішніх виявах свободи. Тоталітаризм, робить висновок автор, є режимом ворожим свободі, людині і культурі. Зусилля людства мають бути обернені на викорінення тоталітаризму як «останньої чуми XX століття».

Єврейка за походженням, X. Арендт гостро засуджує злодіяння нацистів, скоєні впродовж Другої світової війни. Філософ вдивляється у німецьку націю й задається питанням: «скільки моїх ти знищив?». І хоча вона розуміла, що переважна більшість німців були противниками нацистського режиму й страждання від нього прийняли на себе в першу чергу, за її словами, все ж не знала, як до них ставитись і поважала в Німеччині лише філософію. Те ж саме стосується й тоталітарного режиму, що існував в СРСР.

Події 1956 р. в Угорщині — придушення радянськими військами спроби визволення від тоталітарного режиму — X. Аренд сприйняла як «внутрішній надлом радянської системи». У листі до К. Ясперса воно прямо зазначала, що угорські події («зупинення радянських танків на кордоні з Австрією») показали просту істину: тоталітарний режим радянського типу має глибокі внутрішні суперечності, які зрештою приведуть до його остаточного падіння.

Віхою у творчій біографії X. Арендт стала книга «Vita aktiva» (Про діяльне життя). Міркування про «вічне» і «нетлінне», моральне і красиве переплітається тут з аналізом історичних форм еволюції соціального і політичного, ролі праці в житті суспільства і людини, умов і способів досягнення миру на засадах духовної гармонії і духовної активності особистості. Філософа турбує, насамперед, розбалансованість сучасного буття, в якому повсякденна праця, проекційна діяльність, наука і частково художня творчість слугують засобом втечі від політичної діяльності, втечі з відкритого громадянського суспільства. Сучасний соціум, вважає X. Арендт, став надто діловим, прагматичним. У ньому немає місця власній ініціативі, немає можливостей для вільного особистого вчинку. «Жорстокість світу» обумовлює пошуки «вічного» за межами Землі або у створеному людиною штучному середовищі, особливо після запуску першого супутника, виходом Людини в Космос. Між тим, це велика ілюзія. Людина назавжди пов’язана із Землею й, незалежно від успіхів щодо освоєння Космосу, вихід із ситуації, вважає автор, потрібно шукати на Землі — в царині духу, вічних моральних цінностях, особливо в любові до життя, людини і культури.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити