Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 2

 

ОСНОВНІ ФОРМИ ПЕРВІСНИХ ВІРУВАНЬ

 

2.3 Шаманство

 

Визначень поняття шаманство існує понад півсотні. Розбіжності в поглядах пов'язані з різними підходами до вивчення даного феномена. Назва цієї форми релігії походить з евенкійської мови, де «шаман», «саман» означає «збуджена, несамовита людина».

Шаманство — одна з найбільш ранніх форм релігії. Учені не можуть назвати точну дату зародження шаманства, але сліди наскальних малюнків, що зображують якісь культові дії, дозволяють віднести його виникнення до палеоліту. Шаманство збереглося в багатьох народів світу, у першу чергу в тих суспільствах, що менше всього зачеплені сучасною індустріальною цивілізацією — в Африці, Північній і Східній Азії, у індіанців Америки, аборигенів Австралії — на різних стадіях розвитку. Так, у Сибіру, шаманство ще в середині XX століття існувало в яскравих сформованих формах; у культурах деяких європейських народів, наприклад в угорців, були виявлені лише його пережитки, а в аборигенів Австралії вчені спромоглися знайти навіть його зачатки. На підставі вивчення докласових суспільств і ролі шаманства в їхньому житті вчені думають, що шаманство можна розглядати як етап розвитку релігійних уявлень, на певному етапі притаманний усьому людству.

Дати характеристику уявлень шаманів про походження світу, божеств і людей складно через велику розмаїтість поглядів різних народів, але існує загальне переконання в тому, що порядкові цього світу передує хаос.

Космологія шаманства представлена трьома сферами: підземного світу, світу людей і небесного світу. Але крізь цей трехчастинний розподіл проглядає древніший — двохчастинний (наприклад, на деяких бубнах хакаських і алтайських шаманів зображено два світи). Охарактеризуємо шаманство на прикладі найбільш розвинутих його форм, що збереглися до наших днів у декількох народів Сибіру (нганасанів — жителів самого північного регіону Євразії — півострова Таймир; кетів, що населяють басейн Середнього Єнісею; евенків — мешканців сибірської тайги; тувинців, що кочували в гірських степах Центральної Азії й інших). Для їхнього світогляду характерне уявлення про те, що Всесвіт складається з трьох світів: Верхнього, де живуть тільки духи, Середнього, де поряд з духами живуть люди, тварини, рослини, а також Нижнього, куди відходять душі померлих.

Космос і всі явища природи співвідносяться або з верхнім, або з нижнім світами. Символами верхнього світу є: сонце, птах, олень, а, нижнього: місяць, риба, ведмідь. Уявлення про верхній і нижній світи не пов'язане з протистоянням добра і зла. Просто світ так улаштований. Уявлення про устрій світу в різних народів, що зберігали у своїй культурі елементи шаманства, відрізняються в деталях, але мають багато спільного.

Весь всесвіт укладений у сферичну оболонку — це видиме небо. У ньому є отвір, що називається «небесним ротом». Через нього шаман може потрапити в «інший світ». В уявленнях багатьох народів верхній світ багатошаровий. На кожному рівні живуть божества і духи. За таким самим принципом улаштований нижній світ, який асоціюється з холодом, що знаходить своє відображення в похоронних обрядах (небіжчика везуть до місця поховання на санях, тому що в загробному світі вічна зима).

В уявленнях практично всіх народів, що знали шаманство, найважливішим елементом картини світу є Світове Дерево. Воно символізує вісь світ, що з'єднує верхню й нижню частини сфери й утримує небо від можливого падіння на землю. Світове Дерево зв'язане з зародженням шамана, з його становленням і з його ритуальною практикою.

Світогляду шампаністів притаманний анімізм — одухотворення всього, що оточує людину — предметів, рослин, тварин; віра в численних злих і добрих духів, здатних впливати на життя і смерть людини, викликати в нього хвороби, забезпечувати удачу й прирікати на нещастя. Прихильники цієї форми релігії переконані, що впливати на духів, бути посередником між світом духів і світом людей може шаман, котрий, перебуваючи в стані екстазу, здійснює особливий обряд спілкування з духами. У багатьох пізніших релігіях теж існують посередники (жерці, священики), але шаман відрізняється тим, що він священнодіє за допомогою духів, і його вибирають самі духи.

Причини, з яких людина має намір стати шаманом, можуть бути такими:

• в результаті спонтанного покликання («заклик», «обраність»);

• внаслідок передачі «професії» шамана в спадок;

• за особистим рішенням або, рідше, за волею клану.

Але, якими б не були причини, шаманом стає той, хто пройшов особливу посвяту, хто одержав подвійне наставляння: перше — екстатичного порядку (сни, видіння, транс і т. д.) і друге — традиційного порядку, передане старими шаманами (шаманська техніка, імена і спеціалізація духів, міфологія й генеалогія клану, таємна мова і т. д.). Посвята може відбуватися привселюдно, але можлива присвята уві сні або під час екстатичного переживання особи, що проходить посвяту. Зовнішніми ознаками як містичного, так і спадкоємного покликання є зміна поведінки. Майбутній шаман шукає самоти, у нього виникають бачення, він стає замисленим, розсіяним і мовчазним, він може бачити пророчі сни й бути підданим приступам, що позбавляють свідомості.

Шаманство, як правило, спадкоємне. Вважається, що після смерті шамана його дух переходить до нащадків, причому духи самі обирають людей, у яких вони переселяються; як правило, це родичі померлого шамана.

Початок шаманської діяльності пов'язаний із загадковим «психічним захворюванням», що виявляється в період статевого дозрівання майбутнього шамана. Людина несподівано для навколишніх починає ховатися від людей, нерідко тікаючи в тайгу. У цей час він майже нічого не їсть і навіть може забути своє ім'я. Інший шаман, запрошуваний родичами хворого, встановлює причину хвороби й доходить висновку, що в його пацієнта вселився дух померлого предка — шамана. У таких випадках хворий, навіть не бажаючи того, стає шаманом. Родичі готують йому одяг і бубон. Отримавши їх, шаман починає свою ритуальну діяльність. Найдивніше те, що, почавши камлати, у процесі лікування своїх пацієнтів відновлюється й психічне здоров'я шамана, зникають усі явні прояви важкого «психічного захворювання».

Ще в XIX столітті вчені і мандрівники, що спостерігали шаманів, дійшли одностайного висновку, що це нервовохворі люди з особливим складом психіки. Така точка зору згодом набула широкого поширення серед дослідників цієї форми релігії. Однак в останні десятиліття ряд учених, що вивчали феномен шаманства, стверджують, що так звана шаманська хвороба — це лише своєрідна ініціація, у якій майбутній шаман свідомо виконує обряди, що пропонуються йому, й грає задану традицією роль. У зв'язку з цим доктором історичних наук, професором інституту етнології й антропології РАН Севьяном Вайнштейном були проведені спеціальні дослідження за участю психіатрів, що підтвердили справедливість колишнього погляду на шаманів як на людей з особливим складом психіки. Результати його досліджень опубліковані в наукових виданнях і отримали підтримку видних фахівців.

Серед певного кола вчених існує думка, що спадкоємна природа шаманства — результат процесу багатопоколінного відбору родовим колективом людей з певними особливостями психіки й насамперед здатністю викликати регульований стан трансу, супроводжуваний глибокими галюцинаціями. Саме це привело до спадкування шаманами деяких необхідних особливостей психіки, що дозволяють виконувати дії, розглянуті родичами як можливість спілкування з духами в інтересах колективу й окремих його членів.

Схема посвяти шамана приблизно однакова для всіх народів, найважливішими моментами її є: спроби й розчленування тіла, скобління плоті до перетворення тіла на кістяк, заміна судин і відновлення крові, досить довге перебування в нижньому світі, під час якого майбутнього шамана навчають душі померлих шаманів і «демони», підйом у верхній світ для проходження посвяти. Майбутній шаман кілька разів піддається радикальним іспитам, супроводжуваним містичною смертю, у результаті він переходить до нового життя, цілком відмінного від повсякденного існування.

Після того як людина стає шаманом, її повинен визнати колектив. Люди мають переконатися в істинності шамана, що перевіряється його діяннями і їхніми результатами.

Спілкування шамана з духами — це ритуал. Він називається камлання (тюрк, «кам» — шаман). Але камланням прийнято називати не кожен ритуал спілкування, а тільки той, у ході якого шаман впадає в транс, або екстаз (зараз уживається більш точна наукова назва — змінений стан свідомості).

У середовищі шаманства містичний досвід означає транс шамана — дійсний або удаваний. На рівні первісних релігій екстаз представляється польотом душі на Небо або її мандрами по землі, або її спуском у підземний світ і мандрами серед мертвих. Цілі шаманських подорожей можуть бути такими:

• зустріч з Небесними Богами й передача їм підношень від членів роду або клану;

• розшук душі хворого, що, як вважається, заблукала або була викрадена демонами;

• проведення душі померлого в його нове житло;

• удосконалення своїх знань, завдяки спілкуванню з Вищими Істотами.

У шаманського ритуалу є свій сценарій. Камлання має свій порядок, визначений послідовністю подій в уявлюваній поїздці шамана в інший світ. Шаман зображує цю подорож у процесі обряду і рухами, і співомовками, так що учасники ритуалу мають можливість стежити за ходом подій.

Кожен шаман має духів — помічників і духів — заступників, до яких він звертається під час камлання. Духи — помічники виступають в образі переважно диких звірів, риб і птахів, а духи — заступники, як правило, духи померлих предків шамана. Кожен шаман мав їх зображення — вмістища.

Більшість шаманів використовують під час камлання бубон, що після особливого обряду оживлення вважається їздовою твариною — конем або оленем. На ньому шаман здійснює подорож у Верхній світ, підганяючи «тварина» стукалкою, що осмислюється як батіг. У деяких шаманів немає бубна, — його заміняє спеціальний жезл, варган (специфічний музичний інструмент), лук. Шамани, як правило, мають спеціальний ритуальний костюм, що включає особливим образом виготовлені головний убір, плащ і взуття.

Під час камлання, якщо воно відбувається з лікувальними цілями в присутності хворого і його родичів, шаман, увійшовши в стан трансу, скликає духів — помічників і б'є в бубон, здійснюючи на ньому — своїй «їздовій тварині» — подорож у світ духів, аби змусити злих духів залишити хворого й тим самим вилікувати його. Духи-помічники і духи — заступники допомагають йому в цьому. Про перипетії своєї подорожі й боротьби зі злими духами шаман повідомляє присутнім, емоційно зображуючи сутички зі злими духами, наспівуючи заклинання, нерідко дуже поетичні.

Хоча шамани іноді користуються засобами народної медицини, вони не є знахарями й цілителями. Останні існували в родових колективах поряд із шаманами й незалежно від них.

За межами Сибіру шаманство має трохи інші форми. Так, наприклад, на Північному Борнео існують шамани, що називаються дайонг. У них немає бубна, а під час своїх ритуальних дій вони використовують застрашливі маски. Але, здійснюючи свій ритуал, так само як і сибірські шамани, вони впадають у стан трансу, закликають духів, що допомагають їм знайти викрадену душу хворого й вилікувати його.

Праця шамана безкорислива. Такий ідеал шаманського служіння людям відбитий у моральних заповідях, що передаються з покоління в покоління. Професійна етика вимагала від шаманів допомоги всім, хто її потребує. Якутський шаман під час посвяти проголошував: «Обіцяюся бути заступником нещасливих, батьком бідних, матір'ю сиріт...».

З часом шаманство зазнавав змін. Фігура шамана відсувається на периферію релігійного життя суспільства. Історичний розвиток вів до звуження сфери діяльності шамана, але шаманство наклало помітний відбиток на пізніші вірування. З ним, наприклад, генетично пов'язана фігура пророка.

Першими пророками були шамани. Іудейські пророки старозавітних часів і пророки інших народів зберігають окремі риси шамана. Наприклад, легенди, що оповідають про життя ісламського пророка Мухаммада, вказують на перестворення людини, у результаті якого він стає пророком: ангели розрізали Мухаммада, очистили його тіло, тільки після цього він отримав дар пророка.

Шамана слід вважати першим містиком. Містицизм — це форма релігійної практики, при якій людина зливається з божеством. Шаманський екстаз — це містичний акт — з'єднання шамана зі своїми духами.

Сьогодні не можна стверджувати, що шаманство як форма релігійної діяльності добігає кінця. Шаманство знаходить місце в складному сучасному світі. У США, наприклад, за останню половину XX сторіччя відбувся помітний поворот у відношенні до культурної спадщини північноамериканських індіанців. в американському суспільстві зростає інтерес до індіанських шаманів. Досить часто можна зустріти практикуючих шаманів в Азії. У народів Росії, що в минулому знали шаманство, інтерес до нього також зріс, особливо після розпаду Союзу. Сучасні шамани освоїлися в умовах міста, вони всмоктують ідеї, далекі їхній традиційній системі вірувань. У зв'язку з процесами, що відбуваються, багато дослідників вважають, що сьогодні заявляє про себе «неошаманізм».









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.