Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Філософія світ людини

Мова як домівка буття

Світ людини та творча співконститутивність мови щодо нього

Що значить для людського буття здатність до мови? У відповіді на це запитання філософська антропологія і вбачає специфіку свого підходу: якщо, наприклад, соціологія, мовознавство спрямовані на об'єктивне дослідження умов, у яких функціонує мова, а мовлення в них протистоїть дослідникові як дещо інше щодо його власної суб'єктивності, то філософська антропологія є саме тим видом свідомості, де справді відкриваються умови буття нашого суб'єктивного життя, а мовлення виступає для нас як структурування чогось такого, чим ми є самі.

Людина є суще як "суб'єкт", тобто суще, що ставиться до самого себе через своє ставлення до "Іншого".

Така "винятково ставленнєва буттєвість" людської сутності є передумовою формування та функціонування тієї "шпарини" у щільному континуумі буття, всередині якої і виникає світ людини. Формально кажучи, "світ" взагалі означає певну тотальність (всезагальність). Космологічним поняттям "світу" ми охоплюємо сукупність усього дійсного, взятого самого по собі, взаємозв'язаного одне з одним. Антропологічний "світ" виникає у процесі творчої актуалізації сукупності сущих, що наявні у просторовому оточенні суб'єкта. Адже життєвий світ людини є завжди співвіднесеним з певними актами суб'єкта, що виявляють коло можливих значень.

Магістральним шляхом специфічної організації людського світу і є мова. Саме мова оприявнює людське буття у структурі буття загалом — завдяки засобам вираження, виявлення, "казання". Саме в мові передусім відбувається актуалізація певних значущих для людини "фрагментів" космологічної тотальності всесвіту у світ людини — шлях виявлення (вимовляння) людиною самої себе у свій життєвий світ.

Отже, мова як така є чимось суттєво більшим та іншим, ніж знаряддя чи засіб, який ми використовуємо з певною метою — наприклад з метою передавання певних повідомлень. Мова суттєво зрощена з людиною і в цілому має скоріше співконститутивне, аніж знаряддєве значення для започаткування світу людини. Не випадково значним здобутком мовознавства XIX століття стала ідея В. Гумбольдта, який надавав великого значення творчо-активній ролі мови у формуванні світу людини, вважаючи її невичерпною таємницею. На думку О. О. Потебні, "мова... не є відображенням світогляду, який уже склався, а є діяльністю, що складає його".

Отже, тільки завдяки мові, що надає зовнішньо диференційованого вираження внутрішньому світові людини, цей внутрішній світ стає дійсним — виникає; тільки через вираження те, що виражають, набуває розчленованого наявного буття — і не тільки для іншого, а й для самого "автора". Підкоряючись правилам певної соціокультурної ситуації — певного "жанру" суспільно-індивідуального буття, — він зробив зовнішнім те, що носив "у собі". Безперечно, сила вищеозначеної ідеї полягає у тому, що ця зовнішня форма у процесі виявлення членувала не тільки зовнішнє, а також і внутрішнє — саму думку, почуття, — певною мірою перебудовуючи і весь внутрішній світ "автора". Мовне "озовнішнення" є водночас внутрішнім диференціюванням навіть у порівняно примітивних способах комунікації, не кажучи вже про стилізовані. В той час, як ми виражаємо себе через них, зворотною дією маємо диференціацію нашого "внутрішнього світу".

Ми наголошуємо на цих антропокультурних властивостях мови тому, що її витлумачують переважно у координатах електронної інформаційної техніки.

З огляду на необхідність подолання техноморфного уявлення про мову філософська антропологія має нагадати той факт, що навіть найвіддаленіша від соціально-історичного, буттєвого контексту теорія мови зрештою реалізується лише через проекцію понять та функцій на невизначено відкриту для буття, актуально виражену мову першого порядку — власне природну мову, в якій нічого, точно кажучи, не "кодується". А та обставина, що рідна мова в певному розумінні дана нам і як об'єктивований код у формі граматики, словника тощо — то є лише пізніший факт історії культури, котрий для живої мови є принаймні вторинним і непринциповим.

Таким чином, при з'ясуванні сутності мови, відзначаючи її творчу щодо світу людини спроможність, ми маємо на увазі природно-історичну, а отже, буттєву домінанту в характеристиці мови. Йдеться про пріоритет мовної подієвості щодо знакової системи мови.








загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.