Філософія посбіник

Тема 5. ПРАКСЕОЛОГІЯ

 

§ 1. Практика, її структура і різновиди

 

Практика (від грец. «праксис» — «дія», «діяння», «діяльність») — це все, що так чи інакше стосується діяльності людини. Але що треба розуміти під діяльністю? Адже це слово ми вживаємо у багатьох значеннях. Перше значення практики розкривається у її протистоянні «гносису», теж грецькому терміну, який означає знання, пізнання. Ми вже згадували його в темі «Гносеологія». У розрізі цього протистояння, де гносис несе смисл відображення наявного, вилучення з наявного його закономірностей, теоретичної діяльності споглядання (від грец. «теорія» — «споглядання Бога»), «праксис» означає активну, силову, фізичну дію на наявні об'єкти з метою зробити з них щось бажане. Якщо в Стародавній Греції гносисом, або теорією, займались філософи, то праксисом — деміурги, ремісники.

Друге значення практичної діяльності (праксису) також відтінюється гносисом — теорією. Практика — чуттєво-предметна діяльність (дії з предметами, доступними органам почуттів і фізичних зусиль). Теорія ж, за прадавнім визначенням, - це знаходження, перетворення позачуттєвого, умосяжного, ідеального.

Третє значення практики в порівнянні з пізнанням стосується визначального органу керування та управління нею. Мова йде про практичний розум (специфічну форму інтелекту з його самодетермінацією, претензіями, активністю).

Практичний розум і практична діяльність

 

Як свідчить наука антропологія, людина відрізняється від інших істот (тварин, птахів, риб, комах) не тим, що вона застосовує знаряддя праці чи змінює природу. Знаряддя для створення комфортних умов життя, розмноження, заготівлі запасів, вирощування необхідних продуктів використовують навіть птахи чи мурашки з їхнім захопливим поділом праці, здатністю до агрокультури. Особливістю людського впливу на природу є наявність ставлення до її реалій. Тварина поїдає знайдене, людина здатна поставитись до природи, зцілеорієнтувати її використання. Свідоме цілеспрямування дій, а не лише імпульсивне волевиявлення, робить людину практично розумною, а її контрольовану волю (здатність бажань) практичним розумом.

Практичний розум — це вольова складова психіки, здатність бажати, контрольована усвідомленими обставинами наявного стану речей

і прогнозованими обставинами стану належного (Г. В.)

 

Відомий гносеолог та основоположник німецької класичної філософії І. Кант дав ґрунтовний аналіз того різновиду розуму, який, на відміну від теоретичного, або чистого, має назву практичного. Так, у Вступі до однієї з найвідоміших своїх праць — «Критики практичного розуму» — мислитель дає своєрідну формулу практичного застосування розуму: «тут розум займається визначними основами волі, а воля - це здатність або створювати предмети, відповідні до уявлень, або визначати саму себе для створення їх (байдуже, буде для цього достатня фізична здатність чи ні), тобто свою причинність». Тобто йдеться про застосування розуму як регулятора діяльності людини, незалежно від того, чи буде ця діяльність втілена в життя. Головне — це керівництво волею людини, адже, як нам відомо, теорія і практика, споглядання Бога і діяльність, хоча і протиставляються одна одній, але перебувають у діалектичній взаємодії. Справжня «теорія» теж не може обійтись без певних дій, особливо без чітких вказівок на їх спрямування: «практичне правило завжди є продуктом розуму, тому що воно приписує вчинок у ролі засобу для [досягнення] результату або мети». В одному з довідкових видань з філософії читаємо також: «якщо інтерес теоретичного розуму зводиться до питання: «що я можу знати?», то інтерес практичного розуму полягає в питанні «що я повинен робити?».

 

Легко помітити наявність у середовищі освічених людей трьох груп. Перша — «теоретики», які наївно вірять, що першу скрипку в житті має виконувати теоретична іпостась розуму. Вони здатні зробити помітний внесок у науку, але в практичному аспекті часто не досягають навіть належного їм. Друга — практично (прагматично) орієнтовані. Не маючи творчого потенціалу першої групи, вони роблять кар'єру обхідними шляхами — громадською діяльністю, прилипальством до «ракетоносіїв», послугами, іноді підлістю, на яку штовхає відсутність професійності. Третя — найбільш виграшна — суміщає теоретичну і практичну складові їхнього синтетичного розуму.

Щоб окреслити виміри саме практичної складової, розгляньмо структуру практики.

Першим на неї звернув увагу Аристотель. У його «Метафізиці» є сюжет, присвячений роботі деміурга — скульптора. Що треба, щоб створити статую? По-перше, предмет, з якого вона буде вироблена, — брилу мармуру. По-друге, треба, щоб був той, хто цю брилу обробить, докладаючи нелегких зусиль, тобто суб'єкт діяльності. По-третє, потрібен мотив докладання зусиль, тобто мета діяльності, яка спрямовує роботу, спонукає взятись за неї. По-четверте, робота мусить бути результативною, тобто мати результат. Як бачимо, структура практичної діяльності, за Аристотелем, складається з чотирьох елементів. Через два десятки століть після Аристотеля Карл Маркс увів у структуру практики п'ятий елемент — засоби роботи з предметом, засоби виробництва результату.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.