Політологічний словник

Плєханов Георгій Валентинович (1856 — 1918) — видатний політичний мислитель і публіцист Росії, перший російський марксист, один із фундаторів російської соціал-демократії. Народився у маломаєтній дворянській родині. У 1873 р. закінчив Воронезьку військову гімназію і вступив до Костянтинівського юнкерського училища у Петербурзі, але через рік відмовився від військової кар'єри і став студентом Петербурзького гірничого інституту. Вихований на визвольницьких ідеях О. Герцена, В. Бєлінського, М. Чернишевського, М. Добролюбова, у 1875 р. встановив зв'язки з революційними народниками, відігравав значну роль у їхній організації "Земля і воля", вів революційну пропаганду серед робітників Петербурга, після розколу цієї організації очолив "Чорний переділ" і виступив проти тактики політичних заколотів та індивідуального терору як засобів повалення самодержавства. У січні 1880 р. емігрував за кордон, де проживав у різних європейських країнах до 1917 р.

В еміграції П. переходить на ідейно-політичні позиції марксизму, налагоджує особисті контакти і зв'язки з лідерами європейського революційного руху Ф. Енгельсом, Ж. Гедом, К. Каутським, В. Лібкнехтом, Е. Бернштейном, П. Лафаргом, А. Бебелем, Ф. Мерінгом та ін. Він перекладає російською мовою "Маніфест Комуністичної партії" К. Маркса і Ф. Енгельса. З 1883 р. пориває з народництвом і стає блискучим теоретиком і сміливим пропагандистом наукового соціалізму. Восени 1883 р. заснував у Женеві першу російську марксистську організацію — Групу "Освобождение труда", яка поклала початок поширенню марксизму в Росії. Соратники П. — В. Засулич, П. Аксельрод, Л. Дейч, В. Ігнатов — у минулому революційні народники, які, переглянувши власні погляди і дії під впливом європейського соціалістичного руху, перейшли на марксистські позиції. Крім перекладів російською мовою робіт К. Маркса, Ф. Енгельса, інших лідерів європейської соціал-демократії, Група повела ідейну боротьбу з народництвом. П. друкує книги "Соціалізм і політична боротьба" (1883), "Наші розходження" (1885), в яких розкриває ідеологічну та політичну бездоказовість поглядів лідерів народників П. Лаврова, П. Ткачова, М. Бакуніна, М. Михайловського та ін. П. першим у Росії розглянув питання про характер майбутньої російської революції як пролетарської, висунув перед російськими революціонерами завдання зі створення робітничої соціалістичної партії. У 1884-1888 рр. П. опублікував два проекти програми російської соціал-демократії. Виступав з промовою на установчому конгресі 2-го Інтернаціоналу в Парижі, висловивши впевненість у тому, що російська революція відбудеться як пролетарська. У 90-х роках XIX ст. П. стає одним із визнаних лідерів 2-го Інтернаціоналу, бере активну участь у засіданнях конгресу у Цюріху (1893), Амстердамі (1904), Копенгагені (1910).

У 90-х роках XIX ст. П. опублікував ряд значних теоретичних праць з наукового соціалізму. Серед них: "До шістдесятої річниці смерті Гегеля" (1891), "М. Г. Чернишевський" (1894), "До питання про розвиток моністичного погляду на історію" (1895), "Нариси з історії матеріалізму" (1896), "Про матеріалістичне розуміння історії" (1897), "До питання про роль особи в історії" (1898) та ін. У 1895 р. відбулося знайомство П. з В. Леніним, після чого було налагоджено зв'язки плехановської Групи з ленінським "Союзом боротьби за визволення робітничого класу". П. разом з Леніним вів ідейно-політичну боротьбу проти бернштейніанства, так званих "легальних марксистів" на чолі з П. Струве, "економістів". У 1900 — 1903 рр. П. бере участь у роботі ленінської газети "Искра". Разом з Леніним П. активно працює над створенням програми і статуту марксистської партії Росії, над скликанням та проведенням Другого з'їзду РСДРП, на якому його було обрано в керівні органи "Искры" і Раду партії. Після з'їзду П. від ленінців — більшовиків іде на примирення з меншовиками, а потім стає лідером меншовизму.

У роки першої російської революції (1905 — 1907 рр.) П. зайняв антибільшовицьку позицію, але під час столипінської реакції знову переходить на більшовицькі тактичні засади і рішуче виступає проти опортуністичних течій у лавах російської соціал-демократії: ліквідаторства, одзовізму, троцькізму та ін. Був створений партійний блок між більшовиками на чолі з Леніним і меншовиками-партійцями на чолі з П. Під час Першої світової війни 1914 — 1918 рр. П. стає на позиції оборони і захисту батьківщини, як і більша частина лідерів 2-го Інтернаціоналу. Це знову призводить до розриву з більшовиками. Після Лютневої революції 1917 р. П. повертається до Росії. Він виступив проти ленінських Квітневих тез, які проголошували перехід буржуазно-демократичної революції до соціалістичної. П. підтримує Тимчасовий уряд, негативно ставиться до жовтневих революційних подій, але категорично відмовляється від боротьби проти Радянської влади.

Г. Плеханов був надзвичайно працездатною людиною. Він енциклопедично освічений учений, дослідник у питаннях історії, економіки, соціології, філософії, політології, блискучий публіцист. На основі положень марксизму П. систематизовано викладав закони суспільного розвитку, рушійних сил історичного та політичного процесів. П. довів неспроможність теорії безкласовості російського суспільства. На противагу народникам, які стверджували, що основною революційною силою є селянство, П. першим вказав на історичну роль російського промислового пролетаріату у визвольному русі. Він першим у Росії висунув завдання створити пролетарську партію та ідею диктатури пролетаріату. П. зробив значний внесок у марксистську науку в питаннях про роль народних мас та особи в історії, про співвідношення економіки та ідеології, а також різних форм суспільної свідомості. П. виступав проти волюнтаризму та фаталізму в політиці, виявив антинауковий характер суб'єктивно-ідеалістичної соціології, обстоював свідомий фактор у діяльності народних мас, класів, політичних партій, видатних політичних лідерів. П. був першим політичним істориком російського визвольного та революційного руху, який за науковим методом розробив історію російської громадської думки, зібравши та систематизувавши величезний матеріал з давніх часів до кінця XVIII ст. ("Історія російської громадської думки" у 3-х томах). Він зробив глибокий аналіз соціально-політичних, філософських та економічних поглядів Бєлінського, Герцена, Чернишевського і Добролюбова, показав, що вся історія російської революційної думки — це спроба знайти таку програму дій, яка забезпечила б революціонерам співчуття та підтримку з боку народних мас. П. поклав початок вивченню історії російського робітничого руху і був його першим дослідником.

Багато робіт П. присвячено світовій історії та світовій політичній думці. Йому належить важлива роль у вивченні проблем нової історії Західної Європи, питань соціально-економічного та політичного розвитку європейських країн. У його працях вміщено критичний аналіз поглядів Гольбаха, Дідро, Гельвеція, Тьєррі, Гізо, Міньє, Сен-Симона, Фур'є, Оуена, Канта, Гегеля, Лассаля та інших мислителів і політичних діячів минулого й сучасного політичного процесу.

П. помер у травні 1918 р. від туберкульозу у фінському санаторії, похований на Волковому цвинтарі у Санкт-Петербурзі.

Плеханов Г. В. Избранные философские произведения: В 5 т. — М., 1956; Митин М. Б. Историческая роль Плеханова в русском и международном рабочем движении. — М., 1957; Сидоров М. И. Плеханов и вопросы истории русской революционно-демократической мысли XIX в. — М, 1957; Кузнецов М. И. Плеханов Георгий Валентинович // Советская историческая энциклопедия. — Т. 11. — М., 1968; Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры. — К., 2001.

А. Пахарев





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити