Політологічний словник

Рада Європи — найстаріша та найбільша на Європейському континенті міжурядова політична організація. Заснована 5 травня 1949 р. 10 державами — Бельгією, Данією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Великобританією, Францією та Швецією, до яких пізніше приєднались Греція і Туреччина (у серпні 1949 р.). Згодом до Р. Є. приєднались Ісландія та Німеччина (1950), Австрія (1956), Кіпр (1961), Швейцарія (1963), Мальта (1965), Португалія (1976), Іспанія (1977), Ліхтенштейн (1978), Сан-Марино (1988), Фінляндія (1989), Угорщина (1990), Польща (1991), Болгарія (1992), Естонія, Литва, Словенія, Словаччина, Румунія, Чехія (1993), Андорра (1994), Латвія, Албанія, Молдова, Україна, Македонія (1995), Росія і Хорватія (1996), Грузія (1999), Азербайджан, Вірменія (2001), Боснія і Герцегови; на (2002). Сьогодні Р. Є. налічує 44 держави-учасниці. Членство у Р. Є. фактично є необхідною умовою вступу до ЄС. Штаб-квартира Р. Є. розміщується у Страсбурзі (Франція). Фінансування Р. Є. здійснюється урядами держав — членів пропорційно кількості їхнього населення та державних ресурсів. Мета її діяльності: захист прав людини, парламентської демократії та забезпечення принципу верховенства права; сприяння усвідомленню існування європейської культурної самобутності та підтримка її подальшого розвитку; пошук спільного вирішення соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, біоетика, СНІД, наркоманія тощо); розвиток політичного партнерства з новими демократичними країнами Європи; допомога країнам Центральної та Східної Європи у здійсненні політичних, законодавчих та конституційних реформ. З 1989 р. визначено основні завдання Р. Є.: бути "політичним якорем" та "сторожем" для європейських посткомуністичних демократій; допомагати країнам Центральної та Східної Європи здійснювати та консолідувати політичні, правові, конституційні і разом з тим економічні реформи; надавати ноу-хау у таких сферах, як захист прав людини, місцева демократія, освіта, культура та охорона довкілля. Головними робочими органами Р. Є. є: Комітет Міністрів, до якого входять міністри закордонних справ або їхні заступники, що перебувають у Страсбурзі (посли/постійні представники), і який є керівним органом у Р. Є. (двічі на рік змінюються, чергуючись, голови Комітету Міністрів); Парламентська Асамблея, у складі якої парламентарії та заступники національних парламентаріїв і до якої входять також делегації зі статусом "спеціального гостя" від ряду держав Центральної та Східної Європи, що не є членами Р. Є.; Конгрес органів місцевих та регіональних влад, що складається з Палати місцевих влад ' і з Палати регіонів; Секретаріат, який обслуговує вищезазначені органи і який очолює Генеральний секретар, що його обирає Парламентська Асамблея терміном на п'ять років.

Рада Європи працює над гармонізацією політики і прийняттям загальних норм і практики в державах — членах. З цією метою вона об'єднує на різних рівнях зусилля парламентаріїв, міністрів, урядових експертів, представників місцевих і регіональних органів влади, молодіжні асоціації, міжнародні неурядові організації. Основні документи Р. Є. такі: Європейська конвенція з прав людини встановлює систему контролю та захисту прав людини. Це здійснюється двома органами: Європейською комісією з прав людини та Європейським Судом з прав людини. Кожна особа, яка вважає, що були порушені її права, гарантовані конвенцією, може подати скаргу після того, коли уже вичерпано всі існуючі можливості розв'язання її справи на внутрішньодержавному рівні. Комісія вирішує, чи є скарга прийнятою; після підтвердження прийняття скарги завдання комісії полягає у встановленні фактів. Докладаючи зусиль до встановлення фактів, комісія водночас намагається знайти засоби прийнятного врегулювання конфлікту. Якщо врегулювання справи видається неможливим, комісія передає скаргу до Комітету Міністрів, який приймає рішення, або до Європейського Суду з прав людини, у цьому разі справа після судового розгляду не набуває розголосу. З метою підвищення ефективності захисту прав людини на Віденській зустрічі у верхах було прийнято рішення про створення єдиного суду, який замінить існуючу систему комісії та суду. Для цього у 1994 р. було відкрито для підписання новий Протокол (№ 11) до Європейської конвенції з прав людини. Він набуде чинності після того, як його ратифікують усі держави — члени Ради Європи. Рамкова конвенція про захист національних меншин відкрита для підписання з лютого 1995 р. Конвенція встановлює принципи та норми захисту прав національних меншин, які країни, що приєднаються до конвенції, зобов'язуються підтримувати: рівність усіх перед законом, розвиток національних культур і збереження національної самобутності, релігії, мов і традицій, забезпечення доступу до засобів масової інформації, встановлення вільних та мирних транскордонних контактів із людьми, які законно проживають на території інших держав, використання мов національних меншин у вивісках, рекламних написах тощо. Конвенція передбачає механізм упровадження таких положень, які дають право Комітету Міністрів за допомогою Комісії радників оцінювати реалізацію конвенції. Держави, що ратифікують конвенцію, будуть зобов'язані протягом одного року з моменту набуття нею чинності поінформувати про прийняті законодавчі акти та заходи, які повинні надати дієвості конвенції. Конвенція із запобігання тортурам (1987) передбачає вибіркову перевірку місць ув'язнення групою незалежних експертів Р. Є. в державах — учасницях, які ратифікували цю конвенцію. Соціальна Європейська Хартія (1961) та Додатковий протокол до неї деталізують Європейську Конвенцію з прав людини у соціальній сфері. її метою є захист 23 основних соціальних прав і здійснення ефективної соціальної політики в Європі. Європейський Кодекс соціального забезпечення встановлює стандарти захисту прав громадян у різних сферах соціального забезпечення (пенсії, допомога у зв'язку з безробіттям та інвалідністю, медичне обслуговування тощо). Європейська хартія місцевого самоврядування вважається "конституцією" місцевого самоврядування в Європі. Європейська хартія про участь іноземців у громадському житті на місцевому рівні повинна заохотити держави надавати можливість іноземним резидентам отримувати реальні громадянські та політичні права у місцевих громадах. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин спрямована на сприяння використанню регіональних мов або мов меншин у Європі. Рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або властями — це законодавча модель, що допомагає співпрацювати у таких питаннях, як регіональний, міський і сільський розвиток, захист довкілля, розвиток інфраструктури та громадських служб, взаємна допомога у разі стихійного лиха. Європейська культурна конвенція 1954 р. встановлює рамки міжурядового співробітництва у галузі освіти, культури і культурної спадщини, спорту та молоді. Як конкретні приклади дії конвенції можна навести реалізацію проектів у сферах середньої та вищої освіти, нові методики вивчення мов, пропаганду культурного розмаїття та освіту в галузі прав людини, створення бази даних з педагогічних досліджень у Європі, організацію виставок європейського живопису, заснування європейських культурних маршрутів та розробку заходів захисту кінематографічної спадщини Європи. Конвенція про транскордонне телебачення (1989) вміщує мінімум правил, які сприяють розвитку служб транскордонної ретрансляції телевізійних програм. Програми співробітництва та експертної допомоги, такі, як "Демосфен", "Феміда", "Лоуд", було розроблено Р. Є. у 1990 р. з метою подання допомоги країнам Центральної та Східної Європи у здійсненні їхніх демократичних реформ. Ці програми передбачають подання інформації про організацію системи місцевого самоврядування, судову систему, про управління виправними установами тощо.

Пріоритетними завданнями Р. Є. такі: у сфері прав людини — розширення гарантій, які включені до Європейської конвенції з прав людини, прискорення судових процедур і вдосконалення списку прав, зокрема у галузі захисту прав меншин: у засобах масової інформації та зв'язку — захист свободи слова й інформації, а також розширення сфери їх застосування; у соціально-економічних питаннях — визначення стратегічних напрямів, націлених на велику справедливість в Європі і захист найбільш знедолених прошарків суспільства; в освітянській сфері — поширення демократичних цінностей і підготовка молодих людей до життя в полілінгвістичній і мультикультурній Європі; у галузі культури — сприяння усвідомленню європейської культурної ідентичності й удосконалення політики з охорони спадщини; у спорті — сприяння політиці "спорт для всіх" і встановлення чітких етичних норм; у молодіжній політиці — залучення молоді до європейського співробітництва через Європейський центр молоді і Європейський фонд молоді.

Абетка української політики: Довід. — Вип. 5 / Авт. — упоряд.: М. Томенко (кер. кол.), Л. Бадешко, В. Гребельник та ін. — К., 2002.

О. Антонюк



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити