Риму Стародавнього політична думка — синтез параполітичних і політико — правових учень, поглядів та ідей давньоримських мислителів. Параполітична думка римлян, починаючи з царського періоду (754 — 510 до н. е.), розвивалася здебільшого на власній основі, як результат релігійного впливу та боротьби патриціїв і плебеїв, оптиматів і популярів, вільних і рабів. Помітне місце у Р. С. п. д. займала міфологія (за наявності великої кількості богів). Злет політико — теоретичної думки у Римі почався у І ст. до н. е. з діяльності Цицерона та ін. В умовах кризи полісної державності, різкого посилення авторитаризму, правового свавілля у Р. С. п. д. має місце повернення до проповідування політичної пасивності, індивідуалізму, космополітизму, фаталізму. Сенека, наприклад, вважав, що "природна держава з природним правом — це всесвіт, що базується на божественному началі, а люди тут рівні один одному", "співтовариші по рабству" і повинні підпорядкуватися світовим небесним законам. Марк Аврелій зазначав, що держава має бути не чим іншим, як конформістським утворенням з рівним для всіх законом, що "управляється згідно з рівністю і рівноправ'ям всіх", і вважав найважливішим принципом свободу всіх. Суттєво вплинули на Р. С. п. д. римські юристи І — ІІІ ст. до н. е. (Гай, Сабін, Ульпіан, Папіан, Павло та ін.). Аристотель, як відомо, започаткував політичну юриспруденцію, а римські юристи заснували саму юриспруденцію як науку "про божественні й людські справи, знання справедливого і несправедливого" і такі її галузі, як правова політика і правова практика. Найпринциповішою політико — правовою пам'яткою Римської імперії став "Корпус юрис цивіліс" — зібрання конституцій, інституцій, дигестів та новел, відоме в історії як Зведення Юстиніана (VI ст.).

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 1997.

М. Головатий