Символіка політична — невіддільний атрибут політики, ідеології, культури, що являє собою сукупність виразних засобів, різноманітних знаків, символів, предметів або актів людської діяльності і поведінки, які є культурною пам'яттю певних соціальних груп чи всього суспільства і надають політичному життю, політичним діям, різним формам матеріалізації політики явний, надто очевидний, підкреслений чи, навпаки, прихований зміст. С. п. доповнює, оформляє, робить більш виразним основне політичне значення політичного акту і безпосередньо пов'язана з політичною владою та підтриманням ієрархії в суспільстві. В сфері політики символіка поєднує ідеальне поняття влади і суспільної діяльності з конкретними діями людей і матеріальними об'єктами та предметами і використовується як інструмент управління і маніпулювання свідомістю мас з метою підпорядкування владі. Як образне втілення тієї чи іншої ідеї, що впливає не тільки на свідомість, а й на почуття людей, С. п. спрямована на їх пробудження і стимуляцію активності у політичному житті. Суть С. п., її ефективність полягає в гармонії з буквою і духом політики. Стан і характер С. п. справляють істотний вплив на формування і функціонування політичної системи та її інститутів, на особливості політичного режиму, взаємовідносини між громадянами і владою, на формування соціальних установок, які регламентують поведінку і ціннісні орієнтації людей у політичній сфері та їх громадсько-політичних організацій. Як основа ідеології, засіб ідентифікації і консолідації суспільства, С. п. розвивається відповідно до розвитку матеріальної та духовної культури. Тому її характерні риси й особливості зумовлені конкретно-історичними, економічними, соціально-класовими, національно-етнічними, регіональними, професійними та іншими чинниками. Зміст і спрямованість С. п. обґрунтовуються, визначаються та впроваджуються державою, політичними партіями, суспільними рухами, громадськими організаціями.

Символіка політична складається із різного роду знакових систем, які мають різне політичне значення і обслуговують політичний процес властивими їм засобами. Політичними символами можуть бути люди, речі, явища тощо. Властивістю таких символічних знаків є лаконічність, однозначність, виразність, простота, ясність, доступність, розрахунок на масове сприйняття. С. п. має складну структуру і включає кілька основних знакових систем політичного процесу. Згідно з функціональним призначенням і структурними особливостями в ній можна виокремити: національно-державні та партійні символи і емблеми (герб, прапор, гімн тощо); архітектурно-скульптурні символи (важливі будівлі, архітектурні комплекси, споруди, що мають значення в політиці, пам'ятники політичним діячам, меморіали тощо); відзнаки (знаки влади, рангів, політичної ієрархії, ордени, медалі, значки, титули, форма одягу тощо); грошові знаки (гроші є важливим чинником політики і їхнє місце серед інших валют символізує могутність держави); наочно-агітаційні символи (плакати, гасла, листівки, політичні портрети і фотографії, політична карикатура, теле- і радіореклама тощо); ритуально-процесуальні символи (надають політичному життю ритм, встановлюють послідовність подій, зумовлюють порядок і неминучість дій, надають політичним діям емоційного забарвлення — це паради, демонстрації, вшанування, порядок ділових і урочистих прийомів, вручення нагород, заміщення посадових постів, присяги, присвоєння звань, урочисте поховання та ін.); предметно-об'єктні знаки (різноманітні предмети і об'єкти, які мають особливе значення для певної спільноти і часто використовуються на гербах і прапорах); політичну топоніміку (пов'язана з назвами національно-державних утворень, населених пунктів, вулиць, площ тощо); політичну моду (одна із складових зовнішнього прояву політики); політико — музикальні символи (гімни, музичні твори, святкові концерти, траурні марші, революційні пісні тощо); політичну мову (особливі мовні конструкції, що застосовуються в політиці, — мова законодавства та адміністративно-правова, управління, спілкування та переговорів, політичного виховання, політичної пропаганди, політична риторика, лозунги тощо); людей — політичних символів; умовно-графічні знаки (зірки, хрести, тризуби, звірі, птахи, грифони, дубові, лаврові та маслинові гілки тощо); математичні величини (що вносять певну конкретність в політику для більш переконливої аргументації, це матеріали статистики, результати голосування, дані переписів, обсяг внутрішнього валового продукту тощо); символи простору і часу (місця політичних подій, терміни обрання президентів, законодавців, пам'ятні дати, протиставлення Захід — Схід, Північ — Південь, Європа — Азія тощо); понятійні символи (групи слів політичного лексикону, які мають певне політичне значення: держава символізує країну, владу, народ; система — тип політичних і суспільних відносин; назви держав, партій, політичних рухів, політичних лідерів (король, президент, вождь) — політичну систему, тип влади, характер політичного режиму; назва документа (закон, декрет, указ, постанова тощо) є символом політичної волі, влади, підпорядкування, тощо). Слід наголосити, що значна частина видів політичних символів належать одночасно до різних типів символіки в наведеній класифікації і можуть вільно поєднуватися між собою. Більшість символів має візуальний характер: колір, зображення, що символізують почуття, комбінуються як національні символи; слухові символи, які впливають на слух, — гімни, пісні, марші; рухові символи — салюти, паради, прийоми, процесії тощо.

Символи бувають: неприховані (просте і очевидне значення); приховані (прихований зміст); нейтральні (набувають політичного значення залежно від конкретної ситуації).

У політичному житті С. п. виконує: пізнавальну, виховну, комунікативну, мобілізуючу функції і виступає як засіб ідентифікації та ідеологічного впливу. Основне її функціональне призначення — згуртовувати людей, прихильників тієї чи іншої ідеї і вести їх до нових звершень. У найзагальнішому значенні С. п. є основною формою комунікації між владою і суспільством, засобом зовнішньої і внутрішньої легітимації політики. Допомагає підтримувати групові зв'язки, репрезентувати певну групу в інших системах зв'язків. Через С. п. політичні суб'єкти індивідуалізуються, а також відбувається їх об'єднання (консолідація) або роз'єднання. Завдяки С. п. можна судити про спрямованість політичного життя в цілому, діяльність політичних партій і рухів. Вона активно використовується у передвиборних кампаніях і є засобом ідентифікації та розрізнення партій і суспільно-політичних рухів в умовах боротьби за політичну владу. За ставленням до С. п. можна судити про погляди і стан політичної культури в суспільстві, про підтримку існуючого суспільно-політичного ладу і ефективність ідеології. Важливою умовою успішного використання С. п. є визнання її народом.

Як свідчить досвід розбудови незалежної держави в Україні, особливо гостра потреба в С. п. виникає в період трансформації суспільства, конституювання соціальних груп, що спираються на психологічний механізм ідентифікації.

Слід наголосити, що С. п. — це лише інструмент у руках людей, проте інструмент дуже важливий, і перебільшувати його можливості, як і принижувати його значимість небажано.

Мисюров Д. А. Политика и символы. — М., 1999.

П. Дьомкін