Політологічний словник

Сковорода Григорій Савич (1722 — 1794)— український просвітитель, гуманіст, філософ і поет. Народився у козацькій родині в с. Черноха Полтавської губернії. У 1734 — 1753 pp. — слухач (з перервами) Києво-Могилянської академії, співав у придворній капелі у Петербурзі (1742 — 1744 рр.), перебував у складі посольської місії за кордоном (1750 — 1753 рр.), потім нетривалий час викладав у Переяславі поетику, працював домашнім учителем. У 1759 — 1764 рр. і 1768 р. викладав у Харківському колегіумі, потім до самої смерті був мандрівним філософом. Політичні погляди викладав у численних поезіях, особливо у збірці "Сад божественних пісень". С. вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Роздуми С. мають релігійно-філософський характер, вони спираються на основні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності. Світ у С. — це втілення трьох начал: макрокосмосу (Всесвіт), мікрокосмосу (Людина) і символічної реальності (Біблія), що пов'язує макрокосмос і мікрокосмос. Людина як мікрокосм містить у собі два начала — тлінне і нетлінне, які поєднуються: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух, до нього й зводив С. сутність життя. Він вважав, що людина має двоїсту природу і така її природна сутність абсолютна. Щастя людини — у пізнанні істини, тобто у пізнанні самої себе й пізнанні світу. Основне призначення людини — осягнення Бога через видиму натуру. Плоть не має істинного значення для людини. Залишаючись тільки плоттю, не намагаючись вийти за її межі, людина втрачає свою схожість до образу та подібності Бога і зрештою перетворюється на прах. Думка — це головна точка, тому С. часто називає її серцем. Доки плоть і кров пануватимуть над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, доти шлях до істини закритий, вважає С. Справжнього щастя людина досягає у "спорідненій праці", тобто "спорідненості" людини з будь-яким видом трудової діяльності, чи то духовної, чи то фізичної. Звідси витікає, що призначення людини — через самопізнання, наполегливу працю знайти своє місце у житті, яке визначено кожному Богом, природою, відкрити для себе власні здібності, які є у кожного індивіда, тобто чітко усвідомити своє суспільне становище, власну "споріднену ділянку". Саме праця і дає щасливе життя, але лише в тому разі, якщо виявляється "сродною" працею, тобто відповідною індивідуальності конкретної людини. Тим самим позиція С. виразно демонструє три основні риси української світоглядної ментальності: кордоцентризм (серце як єство людського духу), екзистенціально-особистісна множинність (поліфонія) світу (три світи), атеїстична тенденція ("сродна праця"). Вчення С. є вершиною у розвитку вітчизняної думки цього періоду. Він мріяв про створення "горнєй республіки". Це країна, в якій взаємини між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, свободи і рівності.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., 1997; Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996; Філософія / За ред. І. Ф. Надольного. — К„ 2002.

Т. Самойленко



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити