Політологічний словник

Соціальна держава (від нім. Sozialstat, було введено в обіг в середині XIX ст. німецьким юристом, державознавцем і економістом Л. фон Штейном) — одне з ключових понять (поряд з "правовою" та "демократичною" державою), яке визначає сучасну цивілізованість держави.

Соціальна держава існує у різних проявах: 1) як ідея та її розвиток у соціально-політичних концепціях; 2) як конституційний принцип, закріплений в основних законах більшості країн; 3) як реальна практика діяльності державних інститутів у напрямі вирішення соціальних проблем суспільства, соціальних груп і окремих особистостей. В узагальненому розумінні соціальна держава — тип організації державного і суспільного життя, що базується на пріоритеті соціальних цінностей і, маючи за економічну основу соціально орієнтоване ринкове господарство, створює всі можливі умови для реалізації економічних, соціальних і культурних прав людини для самостійного забезпечення ініціативною та соціально відповідальною особою необхідного рівня матеріального добробуту собі та членам своєї родини, гарантує кожному прожитковий мінімум задля гідного людини існування, сприяє зміцненню соціальної злагоди в суспільстві; держава, яка прагне забезпечити соціальну захищеність, а в ідеалі — приблизно однакові стартові можливості для реалізації життєвих цілей і розвитку особистості.

Концептуальне ядро теорії С. д. утворюють положення про зростаючу відповідальність держави за добробут, розвиток і безпеку її громадян. Практичну реалізацію цих положень здійснює потужна соціальна політика, орієнтована на загальне благо, затвердження в суспільстві соціальної справедливості, спрямована на пом'якшення майнової і соціальної нерівності, орієнтована на допомогу немічним і знедоленим, а також піклування про збереження миру в суспільстві. З'явившись як принцип піклування про найменш забезпечені верстви населення (доброчинство, філантропія), в наш час соціальна політика охоплює у диференційованому вигляді все суспільство, орієнтується на соціальні потреби в широкому розумінні цього поняття.

Ідейна основа С. д. ґрунтується на уявленні античних мислителів про ідеальний державний устрій, що забезпечує загальний добробут для всіх громадян. Генетична проблема утворення соціальної держави пов'язана із вченням про християнську общину, з її настановами про захист усіх членів; з нормативними цінностями римського права, одного із джерел поняття правової держави; гуманістичними ідеалами епохи Відродження і Просвітництва; ідеями античного і Нового часів про демократію, суспільний договір, громадянський мир. Атрибути соціальної держави описані у Великій Хартії вільностей (1215), Декларації прав людини й громадянина (1789), документах Паризької Комуни (1871), Веймарській конституції (1919).

Практичне формування С. д. відображає об'єктивний процес зростання соціальної ролі держави в регулюванні суспільних відносин в індустріальному і постіндустріальному суспільствах. Промислова революція та індустріалізація західноєвропейських країн призвели до нового різкого класового розшарування суспільства та детермінували гострий соціальний антагонізм між робітничим класом і буржуазією. Ліворадикальний напрям вирішення цього протиріччя капіталізму знайшов висвітлення в теорії марксизму, в уроках соціалістичної революції і практиці соціалістичного будівництва. Правий, соціалеформістський напрям — у різноманітних концепціях удосконалення, еволюції буржуазного суспільства, в тому числі й створення соціальної держави через практику соціально-економічних і політичних реформ.

Особливої актуальності принцип С. д. набуває у 60-90-х роках XX ст. на хвилі неоконсервативної модернізації високорозвинених країн, на базі таких реалій, як високий рівень розвитку і нова якість соціоінфраструктури, інноваційний соціальний потенціал "високих технологій", посилення значення індивідуальної відповідальності особистості у сучасному суспільному житті. Тому ідея побудови С. д. визнається як пріоритетна у сучасній суспільно-політичній думці. Теорія і практика С. д. набули значного поширення в 60-90-х роках насамперед у розвинених країнах Західної Європи (ФРН, Швеція, Швейцарія, Великобританії, Австрія, Франція, Норвегія). Її ідеологи (Т. Ріттер, К. Хессе, А. Браун, Д. Роле, Д. Янкелович, М. Годе) розробляли теорію С. д. у контексті соціально-філософських та політологічних ідей підвищення статусу людини, правової держави, "людського виміру" суспільства, демократії та гуманізму. Вони спиралися на досвід соціального розвитку європейського суспільства в повоєнний період, прагнули враховувати досягнення і проблеми "держави загального благоденства", критику концепції соціальної держави з боку її опонентів (Р. Дарендорф, Ф. А. Хайєк). Ідея соціально орієнтованої державності посідає чільне місце в соціал-демократичній традиції, постійною увагою якої є проблема справедливості й рівності, принципів єдності суспільства, подолання соціального відчуження тощо.

Соціально-політичною основою С. д. має слугувати розгалужена система "соціальної демократії", що об'єднує розвинуте громадянське суспільство, органи самоврядування на регіональному та місцевому рівнях, різноманітні інститути політичної демократії. Ознакою зрілої С. д. є децентралізація й поділ адміністративних функцій управління, наявність розгалуженої соціальної мережі громадських об'єднань, усталеність практики "олюднення" обставин людського буття на принципах взаємодопомоги, співчуття, толерантності.

Гуманістична формула С. д. забезпечується відповідними правовими, політико-економічними, соціальними і моральними нормами і принципами. Конституційну основу С. д. становлять закони (соціальні кодекси), які встановлюють правові гарантії кожного на достатній життєвий рівень для нього самого і його сім'ї, визначають механізм і заходи державного управління, планування, розподілу, контролю, які мають забезпечити цивілізоване як загальне, так і індивідуальне благо людини. Економічну базу С. д. утворює "змішана економіка", або "солідарна ринкова економіка", що ґрунтується на приватній власності, але активно використовує й інші форми господарювання, які коригують дію ринкових законів, "щоб захистити індивідів від випадковостей". Принципово важливим для такої економіки є шанобливе ставлення до "живого капіталу" суспільства і прагнення знайти оптимальну пропорцію між економічною й соціальною ефективністю господарювання, що потребує солідних інвестицій у "людський фактор". Вона має поєднувати вимоги ринкової раціональності з правом будь-якого індивіда на участь у виробничому житті та достатнє матеріальне забезпечення ("солідарні ринкові відносини").

Основні функції С. д. такі: соціально-активізуюча (сприяння економічній активності працездатного населення); соціально-правозабезпечувальна (забезпечення реальних гарантій здійснення економічних, соціальних і культурних прав усіх громадян); узгоджувальна, "консенсусна" (зміцнення соціального миру в суспільстві).

Важлива функція С. д. — спрямовувати дію ринкових сил у такий спосіб, щоб захистити громадян від стихійної випадковості, забезпечити економічну стабільність. Однією з функцій соціальної держави є також перерозподіл доходів між різними соціальними верствами суспільства через встановлення прийнятної системи оподаткування, фінансування соціальних програм, заохочення добродійної діяльності, вплив на процес ціноутворення.

Механізм С. д. покликаний забезпечувати оптимальні умови для реалізації здібностей, інтересів громадян, надавати умови для додержання соціальної справедливості, досягнення соціального миру і національної злагоди в суспільстві. Соціальна основа С. д. — розвинуте громадянське суспільство, наявність розгалуженої "соціальної мережі" організації життя громадян, сучасної соціальної інфраструктури.

Важливим компонентом С. д. є "соціальна етика" — система моральних норм та імперативів, що забезпечує оптимізацію відносин між громадянином, суспільством і державою. Вона покликана інтегрувати зусилля на здійснення суспільно важливих і морально цінних програм подолання кризових ситуацій і соціальних конфліктів, "оздоровлення" суспільного життя, а також поєднати принцип індивідуальної свободи з нормативами "плюралістичної солідарності".

Суспільна практика привела до виникнення різних моделей соціальної держави (скандинавської, німецької, тихоокеанської), що характеризують соціально-економічні і політичні можливості держави. Вони відображають як універсальні риси типу державного устрою, так і національно-специфічні особливості облаштування соціального буття людей, уособлюють як позитивні досягнення, так і наявні суперечності соціального будівництва. Зокрема, дилему піднесення економічної ефективності та вирівнювання різних верств населення, проблеми соціальної справедливості в контексті процесів структурних трансформацій у сфері виробництва, демографічної ситуації, фактори "нової імміграції", неоднозначних наслідків інтеграції європейських країн. Загалом процес становлення держав, які орієнтуються на ідеал соціальної держави, засвідчує наявність позитивного досвіду розв'язання актуальних проблем суспільного життя.

Соціальна держава є одним з основних конституційних положень в Україні, зафіксованих у статтях її Основного Закону.

Конституція України. — К., 1996; Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо реалізації послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" // Соціальний захист. — 2000. — Берез.; Калінічева Г. /. Конституційно-правові засади формування соціальної держави в сучасній Україні // Особливості соціальної молодіжної політики в Україні та ФРН на сучасному етапі: Наук. зб. / Редкол. Кудряченко А. І., Головатий М. Ф., Калінічева Г. І. та ін. — К., 2004; Пашкевич О. З. Соціальна держава: поняття та загальнотеоретична характеристика. — Львів, 2003; Сіленко А. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні. — Одеса, 2000; Щедрова Г. П. Громадянське суспільство і соціальна демократична правова держава: становлення, функції, тенденції розвитку в сучасній Україні. — Луганськ, 1996; Пижик /. М. Політико — правові проблеми формування соціальної держави в Україні. — Одеса, 2000; Яковюк І. В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення. — X., 2000; Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. — К., 1999; Нельсон Б. Дж. Социальная политика и управление: общие проблемы // Политическая наука: новые направления. — М., 1999; Дікон Б., Хале М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. — К., 1999; Фукуяма Ф. Доверие. Социальные добродетели и созидание благосостояния // Новая постиндустриальная волна на Западе. — М., 1999; Шумпетер Й. Капитализм. Социализм. Демократия. — М., 1995; Флекснер К. Ф. Просвещенное общество. Экономика с человеческим лицом. — М., 1994; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 1997; Политологическая энциклопедия: В 2 т. / Под ред. Г. Ю. Семигина. — М., 2003; Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. — К., 2002.

Г. Калінічева




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити