Політологічний словник

Соціальне партнерство (від лат. socialis і фр.partenaire) — неконфронтаційний спосіб регулювання суспільних соціально-трудових відносин між великими групами і верствами населення, зокрема між підприємцями (роботодавцями), найманими працівниками і державою. В ідеологічному аспекті С. п. покликане сприяти пом'якшенню протиріч між роботодавцями і найманими працівниками на основі рівноправного співробітництва, інтегрувати трудящих у систему ринкових відносин. У політичному аспекті С. п. спрямоване на схвалення соціальною спільнотою політичної влади певного суспільства. В економічному плані С. п. передбачає матеріальне й моральне стимулювання зацікавлених найманих працівників у зростанні темпів і ефективності виробництва з метою забезпечення належних умов подальшого зростання прибутків роботодавців, держави, а також підвищення життєвого рівня самих трудящих. Багатовимірність процесу С. п. передбачає: оптимізацію відносин між діючими в суспільстві силами; рівновагу інтересів у трикутнику "держава — роботодавець — найманий працівник".

Як явище суспільного життя С. п. виникло у другій половині XIX ст., коли внаслідок розвитку індустріалізації збільшилась кількість найманих працівників і загострилися класові протиріччя в буржуазному суспільстві. Поряд з появою партій і робітничих клубів з радикальними намірами в Європі формувалися і партії миру, які поділяли позицію, викладену в енцикліку Папи Римського Лева XIII "Рерум Новарум" (1891). У ній він закликав робітників не застосовувати насилля, не прагнути повалення існуючого соціального порядку, а спрямовувати енергію в бік соціального партнерства, яке забезпечує еволюційний, а не революційний розвиток суспільства. Становленню С. п. на Заході сприяла науково-технічна революція, під впливом якої відбулися зміни в соціальній структурі суспільства, інтеграційні зрушення в напрямку зближення різних соціальних верств задля досягнення соціального миру і співробітництва.

Термін С. п. з'явився в період Першої світової війни. Поява теорії соціальних реформ мала слугувати противагою теорії класової боротьби, яка з середини XIX ст. претендувала на роль головного регулятора історичного процесу. "Батьки" концепції С. п. як найприйнятнішої форми соціальної взаємодії в індустріальному суспільстві спирались на етику Л. Фейєрбаха, на концепцію "гармонізації відносин" Л. Блана і П. Прудона, на ідеї Ф. Лассаля та теоретиків соціал-демократичного напряму, солідарних з поглядами Е. Бернштейна, а також на ідеї таких представників ліберального реформізму, як М. Вірт, О. Міхаеліс.

У західній політології теорія С. п. тісно пов'язана з концепціями саморозвитку сучасного капіталістичного суспільства. Концентруючи увагу на переломних етапах еволюції суспільства, більшість учених спирається на два взаємопов'язані принципи необхідності регулювання суспільного розвитку. По-перше, вони вважають, що економічні, політичні й соціальні процеси сьогодні неможливі без відповідного контролю з боку державних інститутів. По-друге, за їх баченням, позитивні для громадянського суспільства процеси складно здійснити без "акумуляції" соціальних структур, здатних забезпечити створення "держави загального добробуту". Як засновники ідей С. п., так і теперішні послідовники заперечують класовий характер соціальних конфліктів. У багатьох країнах ідеологія і політика С. п. отримала юридичне закріплення в основному через норми трудового права. Система С. п. і його механізми в сучасних умовах унеможливлюють вирішення спірних питань через страйкування чи виступи на барикадах. С. п. передбачає узгодження інтересів різних соціальних груп за допомогою переговорів та взаємної злагоди, тобто розумний компроміс замість конфронтації, толерантність замість радикалізму, еволюція замість революції. С. п. в індустріально розвинених країнах відіграє стабілізуючу роль, сприяє соціальній сталості, економічній і політичній стабільності. Моделі С. п. (його активними прибічниками є Австрія, Німеччина, Швейцарія, Скандинавські країни) несуть на собі відбиток національної специфіки, відповідають політичним і економічним умовам різних держав, уособлюють їхні історичні і культурні традиції.

Впровадження С. п. в незалежній Україні набуває особливого значення. У квітні 1993 р. указом президента було затверджено "Положення про національну раду соціального партнерства", яка відтоді функціонує при президенті України. Міжнародним фондом "Українські реформи" того ж року було створено творчу групу, яка розробила концепцію впровадження С. п. в Україні. Концептуальні підходи щодо її реалізації були покладені в "Програму діяльності Кабінету міністрів України", яка в жовтні 1995 р. була в основному схвалена Верховною Радою України. Поступово С. п. стає предметом діяльності владних структур, політичних партій, громадських організацій в Україні. До вагомих нормативних документів, які висвітлюють питання становлення інституту С. п., слід зарахувати і Послання до Верховної Ради (лютий 2000 р.) президента держави: "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" та Послання глави держави до парламенту (лютий 2002 р.) "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегій економічного і соціального розвитку України на 2002 — 2022 роки".

Социальное партнерство. Коллективные переговоры. — М., 1990; Семигин Г. Ю. Социальное партнерство в современном мире. — М., 1996; Симон В. Всесилие союзов предпринимателей. — М., 1979; Дарендорф Р. Конфликт и сотрудничество // Политология вчера и сегодня. — Вып. 2. — М., 1990; Бутко Н., Мурашко Н. Региональные составляющие социального партнерства // Экономика Украины. — 2001. — № 4; Фукуяма Ф. Доверие. Социальные добродетели и созидание благосостояния // Новая постиндустриальная волна на Западе. — М., 1999; Флекснер К. Ф. Просвещенное общество. Экономика с человеческим лицом. — М., 1994; Сіленко А. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні. — Одеса, 2000; Политологическая энциклопедия: В 2 т. / Под ред. Г. Ю. Семигина. - М., 2003.

Г. Калінічева



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити