Політологічний словник

Спіноза Бенедикт (Барух) (1632 — 1677)— нідерландський філософ — пантеїст. Походив з родини купця — єврея. За критику методів керування С. було вигнано з єврейської общини Амстердама. Філософські погляди сформувалися спочатку під впливом єврейської середньовічної філософії, зокрема Маймоніда, Крескоса, а згодом поглядів Бруно, раціоналістичного методу Декарта, філософії Гоббса. С. — один із фундаторів філософії релігії як специфічного типу філософських знань. У його творчості феномен релігії вперше постає як проблема. Всупереч Декарту і його ідеї про три субстанції (Бог, дух, матерія) С. визнає тільки одну субстанцію — "Бога, або Природу", що складається з безлічі атрибутів, кожен з яких виражає вічну і безкінечну сутність, існує неодмінно. Бог і природа єдині, але не тотожні. Бог — це іманентна, внутрішня, а не трансцендентальна причина всіх речей. Все перебуває в Богові і в ньому рухається. Природа — це "всі речі", або "все", а субстанція — єдність і необхідність існування в ній. Атрибути Бога постають водночас й атрибутами природи. Індивідуальні душі й окремі фрагменти матерії для С. тільки означення; вони не речі, а вияв божественної суті. Всім керує абсолютна логічна необхідність. Критика Біблії, заперечення Бога як особи, що стоїть поза природою і над нею, стали основою для оцінки світогляду С. як матеріалістичного й атеїстичного. Основою людської доброчесності вважав дотримування природних законів, а не вигаданих усупереч їм норм і правил. Прагнення людини до щастя, до власної вигоди, до задоволення своїх потреб — це природне право, яке цілком відповідає вимогам розуму. Добром, за С., не є все те, що нам видається корисним, а лише те, про що ми напевно знаємо як про корисне, що є справді корисним. Розуміння власної корисності неодмінно приводить людину до необхідності суспільного життя. Людина не може жити осібно. Проте щоб досягти соціальної гармонії, людям, на думку С., слід навчитися приборкувати власні ефекти, підпорядковувати їх розумові. Будь-який ефект може бути обмежений або знижений лише іншим ефектом, сильнішим і протилежним йому. Таким ефектом у суспільному житті людей, за С., може бути страх перед державною владою. Створюючи загальний порядок життя і встановлюючи закони, держава обмежує ефекти окремих людей, але робить це головним чином шляхом погроз. С. був прихильником республіканського ладу, вважаючи, що сувереном у державі завжди є народ. Функції держави зводив до забезпечення природних прав людини, гармонізації різноманітних інтересів, створення сприятливих умов для спільного життя людей. Існування держави уможливлює розумне узгодження загальних і приватних інтересів. Держава — та сфера, де реалізується розум і свобода. Свобода для С. — усвідомлена, пізнана необхідність. Вона полягає у здатності людини підпорядковувати свої емоції велінням розуму, знанню цієї необхідності. Тобто для С. свобода — це опанування людиною себе, але аж ніяк не зовнішньої природи. С. закликає людей орієнтуватися у своєму житті не на скороминуще, тимчасове, випадкове, а на вічне, стале, необхідне, шукати й знаходити в мінливих рисах світу високий і вічний образ Бога.

Основні твори С.: "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя" (1660); "Богословсько-політичний трактат" (1670); "Етика" (1677).

Беленький М. С. Спиноза. — М., 1964; Гусев В. /. Західна філософія Нового часу. XVIІ— XVII ст. — К., 1998. Кечекьян С. Ф. Этическое мировоззрение Спинозы. — М., 1914; Коников И. А. Материализм Спинозы. — М., 1971; Соколов В. В. Спиноза. — М., 1973.

А. Черній



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити