Технології політичні — система послідовних дій і засобів політичного суб'єкта, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату, реалізацію політичних цінностей та інтересів. Характер, особливості Т. п. зумовлені особливостями суспільства, сутністю політичного процесу як сукупності діяльності суб'єктів політики. Т. п. поділяють на: демократичні та недемократичні, базові (що відображають погляди, дії великих груп або й всього населення, наприклад, вибори, референдуми), другорядні (технології прийняття окремих політичних рішень, проведення окремих політичних акцій — зборів, мітингів, маніфестацій); загальні (значною мірою стосуються інтересів багатьох суб'єктів політичного процесу) та індивідуальні (властиві для окремих суб'єктів політики). Індивідуальні Т. п. використовуються окремими політиками, громадськими, державними діячами (публічний виступ, участь у бесіді, дискусії, розв'язанні конфліктів, виступ на радіо, телебаченні, пресі тощо). Кожна з таких технологій має певні особливості використання, завдяки чому створюється відповідний імідж політика, його авторитет і популярність. Індивідуальні Т. п. обов'язково несуть відбиток особистих рис того, хто їх використовує. Загальними Т. п. є технології прийняття політичних рішень, що стосуються максимально великої кількості людей (загальнодержавні, загальнонаціональні рішення) і технології виборчих кампаній. Т. п будуються і реалізуються насамперед на певному, часто надто специфічному сприйнятті людиною навколишньої дійсності, на реакціях щодо такої дійсності і пов'язані з конкретними соціальними, політичними ролями, які постійно виконує суб'єкт політики, найперше людина, з розв'язанням певної проблеми, з прийняттям рішення.

Важливим атрибутом Т. п. є політична дія. Вирізняють психологічну установку (схильність до сприймання і потім відповідно до дії) і психологічну готовність (наявність психологічної установки) для досягнення очікуваного результату. Під політичним рішенням розуміють процес, під час якого елементи структури, послідовно розвиваючись, передають нагромаджену інформацію та вироблені команди один одному. Більшість Т. п., які використовуються у боротьбі за владу, спрямовані на її утримання, розширення і зміцнення, називаються виборчими технологіями. Виборчі технології — це сума політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади окремого політика, групи політиків чи відповідної політичної організації, об'єднання сил. При цьому враховуються і використовуються психологічні аспекти і стани об'єктів і суб'єктів політики. Без знання специфіки, особливостей Т. п., вміння їх використовувати досягти успіху в політичній діяльності практично неможливо.

Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент. — К., 1996; Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. — К., 2001; Вьщрин Д. И. Очерки практической политологии. — К., 1991; Головатий М. Ф. Політична психологія. — К., 2001.

М. Головатий