Політологічний словник

Українська діаспора (концептуальні засади співробітництва держави із зарубіжними українцями).

Згідно з сучасними науковими дослідженнями усі українці й особи українського походження утворюють в цілому український етнос. Для українців різних регіонів, які проживають у неоднакових соціально-політичних утвореннях, притаманні спільні основні якісні характеристики: мова, специфічні елементи матеріальної та духовної культури (звичаї, обряди), релігія, стереотипи поведінки, етнічна самосвідомість. Об'єднувальними чинниками тут є прагнення українців зберігати і розвивати свою національну культуру та намагання зміцнювати зв'язки з історичною батьківщиною.

Державна етнічна політика щодо української діаспори ґрунтується на дотриманні чинних універсальних міжнародно-правових норм, відповідно до яких зарубіжні українці, які за своїм правовим статусом є громадянами інших країн, живуть за їх законами, мають певні права і зобов'язання, розглядаються з погляду міжнародного права як національна меншина.

Держава бере активну участь у роботі таких міжнародних організацій, як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, СНД тощо, що дає змогу сторонам виробляти ефективний механізм захисту прав національних меншин, у тому числі й правового забезпечення етнокультурного розвитку української діаспори. Важливими напрямками цієї роботи є: внесення до різних міжнародно-правових документів положень про захист і підтримку українців у державах їхнього розселення; участь у розробленні міжнародних норм захисту прав національних меншин; сприяння реалізації заходів захисту та підтримки зарубіжних українців через посольські й консульські установи; укладання дво- та багатосторонніх угод з країнами, де мешкають українці.

Україна, дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо захисту національних меншин у своїй державі, формуючи власну законодавчу базу у цій сфері, прагне і домагається, щоб аналогічно були захищені права зарубіжних українців у країнах їхнього громадянства, всіляко сприяє розв'язанню комплексу проблем їхнього духовно-культурного розвитку, збереженню власної етнічної самобутності та налагодженню взаємозв'язку з українськими громадянами і громадськими об'єднаннями.

Україна дбає також про те, щоб така діяльність не була на заваді інтегрованості українців зарубіжжя в ті суспільства, в яких вони проживають, адаптації до місцевих культур, встановлення атмосфери взаємоповаги та толерантності між усіма людьми незалежно від етнічних, культурних, мовних та інших ознак у межах країни їхнього мешкання.

Водночас слід зазначити, що у загальному міжнародному праві відсутні підстави визначення особливих прав державам походження щодо захисту національних меншин на території інших держав. Однак Україна, як і кожна держава, має можливості сприяти розвиткові їхньої культурної самобутності на території інших держав у межах існуючих міжнародних принципів реалізації прав осіб, які належать до національних меншин, вироблених у рамках міжнародних організацій і зафіксованих у відповідних документах.

Ми діти твої, Україно: Матеріали І конгресу українців незалежних держав колишнього СРСР, 22-23 січня 1992 року. — К„ 1992; Роде наш прекрасний: Матеріали Всесвітнього форуму українців 21 — 24 серпня 1992 року. — К., 1993; У співпраці та єднанні увійдемо у XXI століття: Матеріали другого Всесвітнього форуму українців / А. Попок, Л. Константинеску, М. Нестерчук — К., 1998.

О. Антонюк




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити