Політологічний словник

Універсали Української Центральної Ради — політичні звернення програмного характеру керівництва УНР до населення, у яких формулювалися найважливіші наміри, а потім реалізовувались у конкретних законах.

І Універсал був прийнятий 10 червня 1917 р. як відповідь Української Центральної Ради на негативне ставлення Тимчасового уряду до її вимог, висунутих у квітні — травні: надання широкої національно-територіальної автономії Україні у складі демократичної Російської Республіки; забезпечення економічних, політичних, культурних прав національних меншин, що проживали в Україні, а також запровадження прав національних меншин для українців, які проживали поза межами рідного краю; негайна організація місцевих органів влади з представників усіх національних та соціальних груп тощо. Тимчасовий уряд, як і весь російський політичний і державний істеблішмент, прагнув зберегти Росію єдиною і неподільною і рішуче відмовлявся визнавати право України на автономію. Ураховуючи його позиції, 2 червня нарада членів Ради та Всеукраїнського селянського з'їзду ухвалила звернення до народу, закликаючи його "зорганізуватись" і братися до негайного закладання фундаменту автономного ладу в Україні. Хвиля мітингів і маніфестацій підтримала вимоги Ради. За цих умов було оприлюднено І Універсал, у якому наголошувалось на суті домагань молодої української демократії до волі, до права самостійно розпоряджатися своїм життям, до створення шляхом вселюдного, рівного, прямого і таємного голосування Українських Установчих зборів, до національно-територіальної автономії у складі Росії. 1 Універсал проголосив необхідність вироблення власних законів і самостійного порядкування на своїх власних землях. Універсал містив одну з основних вимог України: "...щоб Російське правітельство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію". Універсал повідомляв, оскільки Центральний Російський уряд відкинув домагання Центральної Ради, то вона була змушена взяти свою долю в свої власні руки, щоб оборонити край від анархії та руїни. Рада закликала всі села, волості і міста організувати свою власну владу і підкоритися Центральній Раді, взявши до уваги права й інтереси національних меншин. "В городах і тих місцях, де українська людність живе в суміж з іншими національностями, — говорилося в Універсалі, — приписуєм нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя". Крім того, Центральна Рада висловила надію, що "народи неукраїнські, що живуть в нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій в нашім краю і в цей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономії України".

II Універсал Української Центральної Ради був прийнятий 3 липня 1917 р. як наслідок переговорів між керівництвом Ради та чотирьох міністрів Тимчасового уряду — О. Керенським, М. Терещенком, Г. Церетелі та М. Некрасовим у Києві. Для нормалізації стосунків між Центральною Радою та Тимчасовим урядом Генеральний секретаріат підготував "Статут Вищого Управління України". Однак Тимчасовий уряд не затвердив його і видав натомість "Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату", що значно обмежувала права української автономії. Однак внаслідок переговорів центр змушений був піти на деякі поступки щодо автономії України. У II Універсалі було офіційно заявлено, що Тимчасовий уряд простягає руку представникам української демократії і закликає в злагоді з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії. Українська Центральна Рада у зв'язку з цим звернулася до усіх громадян України з планом власних дій на найближчий час: поповнити склад Ради представниками інших народів, які проживають в Україні, від їхніх революційних організацій; виділити зі свого складу окремого відповідального перед нею органу — Генерального секретаріату як носія найвищої краєвої влади в Україні, склад якого затверджується Тимчасовим урядом за погодженням з Радою; у згоді з національними меншостями України підготувати проекти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів. Щодо комплектування військових частин, то в II Універсалі проголошувалося, що для цього Українська Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті військового міністра, Генеральнім штабі і Верховному Головнокомандувачі з тим, що вони братимуть участь у справі українізації війська без порушення боєздатності армії. II Універсал проголосив, що Рада відкладає здійснення автономії до названих зборів і рішуче відкидає будь-які самовільні кроки для її досягнення.

III Універсал був оприлюднений 7 листопада 1917 р. Це була реакція Української Центральної Ради на жовтневі події в Петрограді. Падіння Тимчасового уряду дало поштовх процесу розпаду колишньої Російської імперії на низку державних утворень. Характерною ознакою політичного життя Росії наприкінці 1917 р. стало створення урядів та проголошення ними окремих державних утворень на її території (уряди Дону і Кубані, Закавказький комісаріат, Тимчасовий Терсько-Дагестанський уряд, уряд Сполучених штатів Волги-Уралу, уряд Аласької автономії, Сибірська обласна дума, Кримськотатарський національний уряд). Тому логічним стало проголошення Радою у III Універсалі України Народною Республікою у федеративному зв'язку з Російською державою. Повалення центрального уряду історично поставило Українську Центральну Раду перед необхідністю взяти державну владу в Україні в свої руки. Однак навіть і за таких умов мова не йшла про відокремлення від Російської Федерації, навпаки — стверджувалася потреба у її збереженні та єдності, її прагнення стати "федерацією рівних і вільних народів". Проголошуючи себе вищим органом державної влади в Україні, Українська Центральна Рада вважала себе тимчасовим органом — до скликання Установчих зборів не всеросійських, а України. Тимчасовий уряд наголошував, що державність України на той момент виникла як природна реакція на розпад центральної влади Російської імперії, як засіб запобігти внутрішній "усобиці, різні, занепаду". Визначними демократичними засадами, що були проголошені Тимчасовим урядом, стали: скасування власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні та церковні землі, тобто проголошення соціалізації землі; запровадження 8-годинного робочого дня; скасування смертної кари та амністія політичним в'язням; розширення місцевого самоврядування; проголошення свободи слова, друку, віри, зборів, спілок, страйків, недоторканності особистості і житла; запровадження державного контролю над продукцією промисловості; якнайшвидше досягнення миру. Тимчасовий уряд визначив і програму діяльності у сфері міжнаціональних відносин. "Український народ, — зазначено в ньому, — сам довгі роки боровшися за свою національну волю і нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей". Цим законодавчим актом Центральна Рада, по-перше, надавала великоруському, єврейському, польському та іншим народам, які проживали в Україні, національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя. По-друге, Генеральному секретаріату (міністерству) національних (міжнародних) справ було доручено найближчим часом підготувати законопроект про національно-персональну автономію. Універсал проголошував 27 грудня днем виборів до Українських Установчих зборів, а 9 січня — днем їх скликання.

IV Універсал Української Центральної Ради був датований 9 січня 1918 р. (насправді видано 11 січня). Якісна зміна політичної ситуації у Радянській Росії, що була обумовлена розпущенням Установчих зборів, спричинила ухвалу і зумовила зміст IV Універсалу, в якому проголошувалася самостійність і незалежність Української Народної Республіки, яка хоче жити у злагоді й приязні з усіма сусідами. IV Універсал зазначав: "Чотири роки лютої війни знесилили наш край і людність. Фабрики товарів не виробляють. Заводи спиняються. Залізниці розхитані. Гроші в ціні падають. Хліба зменшуються. Наступає голод. По краю розплодились юрми грабіжників і злодіїв, особливо коли з фронту посунуло військо, счинивши криваву різню, заколот і руїну на нашій землі". Джерелом влади, за IV Універсалом, є народ України (тобто тут проведений принцип народного суверенітету), виконавчим органом — Рада Народних Комісарів, що заступає Генеральний секретаріат, — стає державним органом Української Народної Республіки, який утворюється Центральною Радою і підзвітний лише їй. В Універсалі окреслено завдання, які стоять перед керівними органами УНР: тверда і рішуча боротьба з більшовиками; досягнення мирної угоди у Брест-Литовському; переобрання волосних і повітових народних рад, міських дум; соціалізація і передача землі трудовому народові без викупу, а лісів, вод і надр — для порядкування Раді Міністрів УНР; переведення всіх фабрик і заводів з воєнного до мирного стану; збільшення продукції народного споживання; прибрання до своїх рук найважливіших галузей торгівлі; монополізація залізної, вугільної, тютюнової промисловості; встановлення державно-народного контролю над усіма банками; боротьба з безробіттям; право національним меншинам на національно-персональну автономію; скликання Українських Установчих зборів; прийняття Конституції незалежної УНР.

Конституційні акти України. 1917 — 1920. Невідомі конституції України. — К., 1992; Національні відносини в Україні у XX ст.: 36. док. і матеріалів. — К., 1994.

О. Антонюк





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити