Фашизм (від лат. fascio — пучок, в'язка, об'єднання) — ідейно-політична течія, яка сформувалася в 1919 р. на базі злиття концепту нації як вищої і одвічної реальності і догматичного принципу справедливості. Цей екстремістський політичний рух базується на єдності нації на основі спільності крові, раси, об'єднаної в одну державу.
Ідеологія фашизму спрямована проти ідеалізму і лібералізму, абстрактних демократичних цінностей, асоціативних проявів.
На відміну від націоналізму, расизму або шовінізму фашизм (наприклад, в італійській версії) на перших етапах свого існування намагався поєднати піднесення національної величі (відродження історичного значення Риму) з політичною демагогією псевдосоціалістичного типу.
Певний час концепція виняткової ролі держави стосовно нації і соціальної спільноти визначала в середині XX ст. розвиток суспільно-політичного життя в багатьох європейських країнах (Італії, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Румунії, Словаччині та ін.), Японії та ін.
За методами політична доктрина націонал-соціалізму (А. Гітлер, А. Розенберг) і фашизму (Д. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссоліні) була близька до більшовизму. До спільних характерних рис цих доктрин належать: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї партії; 2) будівництво тоталітарної держави (політична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного життя, крайня його політизація.
Аналогічні підходи можна побачити і в японських націонал-соціалістів, лідером яких вважають Іккі Кіта, який написав "План реконструкції Японії" (1919), згідно з яким експансія Японії в регіоні тлумачилася як звільнення Азії від "білого імперіалізму". Так само, як у Німеччині та Італії, японська версія націонал-соціалізму містифікувала японські духовні традиції, зокрема ідею шанування імператорської влади, яка походить від нащадка богині Сонця Аматерасу — великого Дзімму.
Змістовий аналіз концептуальних засад націонал-соціалізму та фашизму дає підстави характеризувати його як відкриту терористичну диктатуру реакційних шовіністичних, імперіалістичних елементів фінансово-промислового капіталу.
Водночас слід зазначити, що фашизм серед різновидів тоталітаризму був не найсильнішою формою суспільно-політичної організації.
Зосередження на суто національному та етнокультурному аспектах, етатизації (одержавленні) суспільного життя не дало змоги остаточно атомізувати громадянське суспільство, внаслідок чого після військового або політичного краху фашизму перехід до демократизації суспільного життя відбувався швидше, ніж у країнах, що пережили єврейсько-більшовицькі політичні експерименти.
У сучасних умовах фашизм здебільшого має форму неофашизму. В основі неофашизму — ідеї "патріотизму", "народного ґрунту" — лежить "природна держава" з "нещадним урядом".
Виокремлюють такі сучасні ідейні різновиди фашизму: неонацизм (ґрунтується на принципі расової чистоти та ідеї надлюдини); націонал-лібералізм (ті ж ідеї боговибраності та етнічного гегемонізму, але з певною "толерантністю" до буржуазних цінностей); неофашизм (відсутнє етнічне месіанство, але культивується крайня нетерпимість до інакодумців).
Неофашистські організації, що об'єднані у Всесвітній союз нацистів (резиденція — у США), діють у 80 країнах світу (найбільше їх у Європі, Америці та країнах Азії).
Желев И. С. Фашизм: тоталитарное государство. — М., 1991; Кочубей Б. Психологические и социальные аспекты тотального равенства // Психол. журн. — 1989. - Т. 10 - N° 6; Arendt X. The Originis of Totalitarism. — N.Y., 1973.
В. Бебик