Політологічний словник

Харизма (від грецьк. charisma — божий дар, благодать) — поняття, яке до новітньої історії було рудиментом католицької теології і означало надзвичайні духовні властивості, дані Богом будь-кому заради блага церкви (пророцтво святих, непогрішимість папи та ін.). У соціологію цей термін уперше було запроваджено німецьким істориком релігії та соціологом Е. Трельчем. Політологічний аналіз і перенесення поняття X. у сферу політичного життя зробив Макс Вебер, поклавши початок науковим розробкам цієї проблеми численними послідовниками. Концепція Вебера про ідеальні типи панування містить соціально-психологічний аналіз харизматичного лідерства, в якому зроблено спробу вивчити неусвідомлені механізми зв'язку мас з вождями. Вебер визначає певні екстраординарні здібності та індивідуальні якості, даровані окремим особистостям природою або Богом, завдяки чому вони відрізняються від інших людей. Харизматичне панування базується на виняткових якостях, які приписуються лідеру. Його вважають пророком, велетенською історичною фігурою, яка виконує "велику місію", відкриває нові та небувалі обрії. Взаємовідносини вождя і мас мають емоційно-містичний характер, передбачають повну сліпу віру, безумовне слідування за харизматичним лідером. Такі взаємовідносини потребують постійних складних ситуацій: звершень, ентузіазму, подвигів, героїзму. Сам вождь перебуває над правовим та інституціональним ладом. Харизматичне панування не може тривати довго. Проте його зовнішні атрибути можуть зберігатися тривалий час, ховаючись за невиразно бюрократичною формою володарювання.

Концепція харизматичного лідерства розроблялася М. Вебером на основі глибокого аналізу політичної діяльності В. І. Леніна і голови революційного уряду Радянської Баварії Курта Ейснера. Пізніші політологи до списку харизматичних лідерів зарахували Сталіна, Гітлера, Муссоліні, Мао Цзедуна, Ганді, Кім Ір Сена, Фіделя Кастро, Мартіна Лютера Кінга, Хомейні, Джона Кеннеді, М. Хрущова та інших політиків XX ст. На жаль, у політичній науці пострадянської доби спостерігається політична вульгаризація поняття харизматичності, коли словом "харизма" наділяються практично всі політичні діячі, навіть особи пересічні та політично непомітні або виключно демагоги. Ця тенденція прийшла в політологію не завдяки науковим дослідженням та новаціям, а внаслідок публіцистичного популізму.

Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990; Кудряшова Е. В. Лидер и лидерство. — Архангельск, 1996; Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры. — К., 2001; Эфиров С. А. Харизма // Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.

А. Пахарев





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити