Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005
Штреземанн (Stresemann) Густав
Штреземанн (Stresemann) Густав (1878 — 1929) — державний і політичний діяч Німеччини. Народився в родині, що належала до середнього класу суспільства. Відвідував гімназію в Берліні. У Берліні і Лейпцигу вивчав літературу, філософію і політичну економію. Дисертація Ш. на звання доктора економічних наук була присвячена проблемі тиску великого капіталу на середній клас. Комерційною діяльністю він почав займатися з 1901 р., коли став службовцем Асоціації німецьких виробників шоколаду в Дрездені. Через рік прийняв керівництво місцевим відділенням Союзу виробників і досяг великих успіхів. Був прихильником активної участі трудящих у керуванні виробництвом, визнання їхніх представників як офіційних посередників колективних вимог робітників. З 1906 р. починається активна політична діяльність Ш.: він входить до складу муніципалітету Дрездена (1906-1912 рр.), обирається депутатом Рейхстагу (1907 р.), з 1917 р. — лідер Національної ліберальної партії. Як до, так і після Першої світової війни підтримував зовнішньополітичну стратегію Німеччини, що ґрунтувалася на силі, дисципліні й авторитеті. Обґрунтовував необхідність створення сильного німецького військово-морського флоту, який служив би не тільки військовим цілям, а й забезпечував би захист німецької морської торгівлі, у роки війни підтримував ідею оголошення необмеженої підводної війни. Стосовно Версальського мирного договору 1919 р. зайняв негативну позицію. Переконавшись у не конструктивності силової політики німецького уряду, восени 1918 р. істотно скоригував свої зовнішньополітичні позиції, визнавши руйнівний характер силової політики і необхідність розглядати через призму взаємодії політичних і економічних інтересів, сприймаючи кожну націю як природну частину світової спільноти.
У листопаді 1918 р. Ш. став засновником і лідером Німецької народної партії. Брав участь у роботі Національних зборів з розробки нової конституції (Веймар, 1919 р.). У 1920 p. обраний депутатом Рейхстагу, упродовж трьох років був в опозиції. З 13 серпня по 23 листопада 1923 р. був рейхсканцлером коаліційного уряду, одночасно міністром закордонних справ (останню посаду він обіймав у чотирьох урядах аж до своєї смерті в 1929 p.). Найважливіші акції на посаді рейхсканцлера: відновлення порядку в Баварії після «Пивного путчу» німецьких фашистів на чолі з Гітлером; ліквідація наслідків повстання в Саксонії; призупинення «пасивного опору» (у формі страйків і саботажу) французьким окупаційним військам у Рурі, що запобігло поглибленню економічної і фінансової кризи Німеччини; активна діяльність щодо стабілізації німецької марки шляхом переходу на нову грошову одиницю (рентну марку), що згодом дало змогу зупинити інфляцію. На посаді керівника зовнішньополітичного відомства Ш. заслужив репутацію майстерного дипломата. З його ім'ям пов'язане прийняття «Плану Дауеса» (реструктурування німецької економіки), підготовка і прийняття Локарнських договорів 1925 p., що забезпечили відновлення відносин Німеччини з колишніми супротивниками в Першій світовій війні; відновлення дружніх відносин з Росією (Берлінський договір, квітень 1926 p.); одноголосне прийняття у вересні 1926 р. Німеччини до Ліги Націй, виведення в 1920 р. союзницьких військ Антанти з Рейнської області, окупованої згідно з Версальським мирним договором 1919 р. У 1926 р. Ш. нагороджений Нобелівською премією миру (разом з А. Бріаном) за мирне врегулювання міжнародних відносин.
Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия: [В 2 кн.]: Пер. с англ. — М., 1992; Гедеианишвили 77. Д. Нобелевская премия и ее лауреаты. — Тбилиси, 1984; Капто А. С. Энциклопедия мира. — М., 2002.
А. Кудряченко