Безробіття — соціально-економічне явище, за якого у суспільстві частина економічно активного (працездатного) населення не може знайти собі роботу, застосувати свою робочу силу і стає резервною частиною найманої праці. Безробітні згідно з положенням Міжнародної організації праці (МОП) — це працездатні громадяни у працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають роботи і заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу і здатні працювати і яким ця служба не зробила пропозицій про відповідну роботу. У разі неможливості її надання безробітному можуть запропонувати пройти професійну підготовку та перепідготовку, підвищити свою кваліфікацію. Основні показники Б.: рівень — частка безробітних в економічно активному населенні; тривалість — проміжок часу з моменту початку пошуку роботи і до моменту працевлаштування або на час розглядуваного моменту. Джерелом інформації про кількість безробітних є спеціальні вибіркові обстеження зайнятості населення, що проводяться за методологією МОП, згідно з якою громадяни самовизначаються як безробітні або як зайняті; реєстрація безробітних здійснюється на біржах праці (в службах зайнятості). У світовій практиці вирізняють кілька видів Б.: фрикційне безробіття — тимчасова незайнятість, зумовлена добровільним переходом працівника з однієї роботи на іншу; структурне безробіття — безробіття, що викликане змінами в структурі попиту та технології виробництва. Такі зміни призводять до необхідності оволодіння новими професіями та вивільнення працівників, що не володіють цими професіями; циклічне безробіття — різниця між рівнем безробіття на поточний момент економічного циклу та природним рівнем безробіття. В умовах спаду циклічне безробіття додається до фрикційного та структурного безробіття. В умовах піднесення циклічне безробіття віднімається від фрикційного та структурного безробіття; сезонне безробіття — безробіття, пов'язане з коливанням кількості робочих місць залежно від пори року; регіональне безробіття — соціально-економічна ситуація у певному регіоні, за якої частина працездатного населення не може знайти роботу. Міжнародна практика свідчить, що жодна з країн, що йшла шляхом ринкових реформ, не могла перебороти сплеск примусової тимчасової незайнятості і що соціально-економічне оздоровлення неминуче проходить через період посилення Б. У світі нагромаджено досвід розробки найрізноманітніших державних програм, заходів зниження Б. та спеціального захисту безробітних. Серед них: збереження кількості робочих місць за рахунок додаткових кредитів; масове надання відпусток на тривалий строк; активніший пошук ринків збуту для продукції підприємств; часткове або повне перепрофілювання виробництва; зміна форми власності підприємства з державної на іншу; подрібнення великих підприємств на малі з правом юридичної особи; навчання вивільнених працівників нових професій, на які є вакансії; організований набір непрацюючих в інші регіони країни; створення нових робочих місць за рахунок громадських робіт; достроковий вихід на пенсію; збереження кількості робочих місць за рахунок зниження середньої заробітної плати в колективі; робота неповний робочий день або неповний робочий тиждень; надання допомоги вивільненим працівникам, які бажають зайнятися підприємництвом, індивідуальною трудовою діяльністю; залучення іноземних інвесторів, створення спільних підприємств з ними.

Ситуація на українському ринку праці належить до найскладніших проблем соціально-економічної сфери. Скорочується потреба підприємств, установ і організацій у працівниках; знижується кількість створених робочих місць: на 01.06.03 підприємства потребували 166,1 тис. чол., а кількість пропозицій на одне робоче місце дорівнювала 7 осіб. Попри те рівень Б. серед населення працездатного віку, визначений за методологією МОП, порівняно з березнем 2002 р. скоротився на 1,2 відсоткового пункту і становив у березні 2003 р. 10,1 % від кількості економічно активного населення зазначеного віку. За соціальним станом 55 % безробітних — робітники. Найвищий рівень безробіття в Україні в основному в західних областях: в Івано-Франківській, Волинській, Львівській, найменший — ум. Києві, Одеській області та м. Севастополі.

Україна як держава, що перебуває у перехідному періоді, має специфічні ознаки Б. Насамперед загроза масового Б. в нашій країні пов'язана з неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робочої сили.

Колєшня Л. Безробіття в умовах формування ринкових відносин // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 6; Проблеми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжнародного досвіду // Україна: Аспекти праці. — 1998. — № 4; Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке. — М., 2000; Политические и экономические преобразования в России и Украине. — М., 2003.

Т. Ляшенко