Політологічний словник

Біхевіоризм політичний (англ. behavior — поведінка) — один з напрямів у західній політології психології, спрямований на звільнення політології від абстрактного підходу до фактів; метод, який звернений лише до індивідуальної поведінки, що зазнає спостереження, і який ігнорує вплив макро- та мікросоціальних факторів. Основні принципи біхевіоризму як системи наукового знання сформувалися в американській психології XX ст. А першоджерелами його можна вважати ідеї Р. Декарта і Дж. Локка про те, що свідомість людини пізнається шляхом внутрішнього споглядання чи внутрішнього досвіду, об'єктом якого виступають психічні образи, думки, переживання. Пізніше німецький психолог В. Вундт і його школа з'єднали інтроспекцію з експериментальним методом. Розвиток цього напряму привів до появи структурної психології (Е. Б. Тітченер), вплинув на програму Вюрцбурзької школи, стимулював, на ґрунті критики, виникнення деяких ідей гештальтпсихології (значення свідчень свідомості в доведенні цілісності психічного образу), а також власне біхевіоризму і психоаналізу. Біхевіоризм критично ставився до інтроспективної психології. Але, як це часто-густо буває в науці, взаємна критика призвела до того, що самосвідомість почали сприймати як один з чинників поведінкового механізму. Критика раннім біхевіоризмом основних ідей інтроспективної психології сприяла становленню власного предмета біхевіоризму — поведінки людини як цілісного явища, що здійснюється за певним способом. Психологічний біхевіоризм набув нового існування в Б. п.: у політології сформувався потужний напрям досліджень — політична поведінка людини як дієвий фактор функціонування політичних систем, відгомін якого можна зустріти навіть в економічній доктрині Дж. Кейнса.

"Новий курс" Ф. Рузвельта став новим і для політології, оскільки спирався на розвиток емпіричних соціальних досліджень. Політологія перетворювалася в "поведінкову" науку, бо мала вивчати неформальні аспекти державного управління, буття влади в цілому, її завдання за нових умов — вивчення і пояснення мотивів і чинників, що впливають на політичну поведінку людей, а також умов, необхідних для "раціонального" соціального планування й контролю. Цей напрям досліджень започаткували Ч. Мерріам, Г. Госнелл, Г. Лассуелл. Виникла нова методологія політичного аналізу на основі міждисциплінарних зв'язків. Було використано ідею Терстоуна про зв'язок поведінки людини з її установками, що встановлюються у процесі аналізу результатів опитувань громадської і власної думки. Адаптація цього "психометричного методу" в політології і привела до конституювання в ній біхевіористського напряму. Це дало змогу політології здійснити перехід від вивчення державно-політичних інститутів як основи політичної науки до аналізу політичної влади і політичної поведінки, дослідження балансу і противаг, виборів і громадської думки. Отже, Б. п. сприяв формуванню самого предмета політології як класичної науки. Причому спочатку основну увагу звертали на вивчення мотивів суб'єктивного ставлення до політики. Вважалося, що мотиви певним чином залежать і від психічного стану індивіда. Пізніше на перше місце вийшла проблема верифікації (перевірка достовірності) політологічного знання.

Особливого посилення Б. п. набув після Другої світової війни. Це пов'язано з поглибленням інституціоналізації влади, з технократизацією державного управління. Проте це призвело до того, що класичний біхевіоризм ідейно й інструментально вже не міг впоратися з усім комплексом проблем політичного життя на "старій" концептуальній базі. Постала необхідність перейти від емпірії до широких узагальнень. Це привело до появи нової течії, що дістала назву "постбіхевіоральна революція". Характеризуючи Б. п., французький політолог Ж. Бодуен дає йому суперечливу оцінку. На його думку, з одного боку, Б. п. істотно вплинув на розвиток політичної науки, зокрема він довів необхідність таких понять у політології, як чіткість і точність, що дало змогу відмежувати її від політичної філософії; він першим почав застосовувати технічні засоби (анкетування, опитування, збирання даних тощо), які сьогодні є обов'язковим інструментарієм дослідника; за Б. п. політична наука перестає бути лише теоретичною, вона має займатися конкретною дослідною роботою. Водночас Б. п. має й негативні аспекти, це, зокрема, надмірне захоплення кількісними даними ("цифроманія"); підвищена увага до фрагментарного аналізу фактів, що заважає виваженому підходу до вирішення глобальних політичних проблем; неспроможність дати критичну оцінку суспільному порядку; відсутність постановки теоретичних питань, висунення наукових гіпотез. Це спонукає до відходу від "чистого" біхевіоризму і сприяє оптимальному поєднанню в політологічних дослідженнях емпіричних традицій і елементів "чистої" теорії.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 1997.

О. Рублюк






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.