Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Політологічний словник

Авторитет політичний (від лат. auctor, auctoritas — засновник, творець, владний вплив) — джерело, одна з основних форм здійснення влади, яка ґрунтується на загальнопоширеному впливі будь-якої особи чи установи в різних сферах суспільного життя. З допомогою А. п. здійснюється контроль над політичними діями (стимулювання одних дій, обмеження або заборона інших), їх узгодження як у загальному, так і в індивідуальному плані. А. п. ґрунтується на знаннях, досвіді, моральних якостях та соціальному статусі. Легітимність А. п. полягає у спроможності, не використовуючи силу, впливати на поведінку інших людей шляхом наполегливості та переконання. Від формального впливу А. п. відрізняється прямим характером діяння у формі директиви, наказу та розпорядження, а від зовнішнього примусу — тим, що виконання наказу передбачає впевненість виконавця в його легітимності, а не усвідомлення того, що за виконання наказу можуть виникнути заохочувальні чи репресивні акції керівника. Ефективність А. п. багато в чому визначається взаємодіями з іншими формами влади, що не виключає суперечностей, які існують між ними. А. п. посилюється тоді, коли дотримання його супроводжується винагородами. Якщо А. п. узаконюється засобами примусового контролю, це може призвести до виникнення примусової влади, яка виявляється, таким чином, суперницею справжнього авторитету і фактично підриває його. На відміну від відвертого примусу, який спирається на постійну можливість прямого застосування насильства, влада А. п. гарантується іншими способами: без прямого примусу та вираженої готовності. За М. Вебером, гарантами А. п. можуть бути: 1) традиція, коли владний авторитет ґрунтується на звичаях, звичках підкорятися, поважати визначну особу чи організацію; 2) раціонально обґрунтована законність (легальність), набута внаслідок поваги людей до закону, конституційної волі більшості; 3) харизма, яка пов'язана з особистою повагою до лідера або організації, з вірою у їхні виняткові якості. Відповідно у першому випадку ми маємо традиційний спосіб легітимації А. п., у другому — раціонально-легальний, у третьому — харизматичний. Узаконюються всі основні елементи механізму створення А. п.: інститути, через які він здійснюється; авторитетні політичні суб'єкти, які підтримують його своїми діями; спосіб проголошення та структура самих авторитетних вимог і розпоряджень. У традиційному типі А. п. значущість усіх елементів авторитетності підтверджується покликанням на їх пряму спадкоємність з тими, що існували з давніх часів. У раціональному типі А. п. — апеляція до розумних основ кожного елемента, їх внутрішньої несуперечності, взаємної узгодженості та ін. У харизматичному типі А. п. — апеляція до загальної віри у безпомилковість та надприродні якості політичного лідера. Американський соціолог функціонального напряму Е. Шилз, який продовжив розвиток веберівської концепції легітимації А. п., стверджує, що всі типи авторитету спираються на віру у певний зв'язок зі священним началом. Деякі політологи вважають, що узагальнення, легітимації потребують не тільки правлячі суб'єкти політичного процесу, а й підлеглі, виконавці розпоряджень. Потреби суб'єктів політики в легітимації А. п. полягають не тільки в тому, що вони бачать у ній одне із джерел зміцнення своєї влади, а й у тому, що мають потребу самовиправдання правоти власних дій і поведінки на законних засадах. Піддані також потребують легітимності, адже прагнуть знайти вищий сенс у власних діях, який обумовлений виконанням авторитетних наказів та розпоряджень на законному ґрунті. У тому разі, коли влада апелює до А. п., а сама чинить акти несправедливості, можна фіксувати факт втрати законності А. п. Втрата А. п. є неминучим наслідком його неефективності у розв'язанні соціально-економічних та політичних проблем, які завжди вимірюються загальновизнаною справедливістю в розподілі матеріальних і духовних благ. Втрата владою А. п. може стати прямим шляхом до встановлення авторитарного або тоталітарного політичного режиму.

А. п. здобувається численними стратегічними і тактичними методами та заходами. Серед них: прямий вплив на політичну владу і державних керівників вищого рангу, опозиційність до існуючого політичного режиму; використання фінансових та інтелектуальних можливостей; вплив на суспільну думку та громадськість за допомогою засобів масової інформації для популяризації власних ідей та політичних програм; намагання вплинути на результати виборів за рахунок фінансів та адміністративного ресурсу; пряме представництво у законодавчих органах влади чи урядовому апараті, що надає широкі можливості брати не тільки безпосередню участь у прийнятті важливих державних рішень, а й лобіювати власні або корпоративні інтереси. Ефективність А. п. залежить від активності та енергії лідерів і представників елітарних кіл певної політичної організації, від фінансових можливостей, рівня збігу прагнень тих, хто впливає, з громадською думкою, типу політичного режиму та його здатності враховувати інтереси тих, хто впливає, і мас взагалі, правильності стратегії і тактики у діяльності та ін. Нарешті, політична наука визначає соціальні функції А. п. залежно від консервативної чи радикальної політичної орієнтації лідерів. Консерватори вважають традиційність А. п. умовою стабілізаційних процесів у суспільстві, радикали, навпаки, цю саму традиційність вважають серйозним гальмом на шляху до суспільного прогресу. Але, безумовно, стійкість і тривалість А. п. пов'язані з народною довірою, політичною і громадянською відповідальністю перед суспільством, власною порядністю, почуттям справедливості та беззастережним дотриманням законів у проведенні політики. Владна діяльність, побудована на основі А. п., не викликає в суспільстві негативної реакції, не сприймається як примусова. Ось чому здобутий загальнодержавними лідерами, політичними елітами та іншими владними структурами А. п. є суттєвою умовою стабільності й злагоди у суспільно-політичному житті. А. п. існує в кожному суспільстві і визнається майже всіма політичними ідеологіями та організаціями.

Вебер М. Избранные произведения. — M., 1990; Давыдов Ю. H. Авторитет /Современная западная социология. Словарь. — М., 1990; Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры. — К., 2001; Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997.

А. Пахарев









загрузка...