Вето (лат. veto — забороняю) — передбачений конституціями ряду країн акт, який зупиняє або не допускає набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами (рішеннями) певних органів (посад, осіб). Розрізняють абсолютне (резолютивне) і відносне (умовно-обмежене) В. Абсолютне В. виявляється, зокрема, у праві глави держави на остаточне відхилення прийнятого парламентом закону. При відносному В. відмова глави держави санкціонувати закон лише зупиняє набрання останнім чинності. Парламент у такому разі може подолати В. глави держави шляхом повторного голосування за закон. Для цього нерідко потрібна кваліфікована більшість голосів. У США і Російській Федерації, наприклад, — не менше 2/3 голосів кожної палати. За Конституцією Президент України має право відносного В. на акти Верховної Ради України (ст. 94). Для подолання В. Президента потрібна також кваліфікована "більшість голосів. Відома й інша класифікація В. — на загальне і часткове (вибіркове). Перше означає відхилення акта в цілому, а друге — окремих його частин. В. — не тільки важливий правовий засіб впливу на законодавчу діяльність у державі, а й одна з процедурних форм, що застосовується у діяльності Ради Безпеки ООН. За Статутом ООН кожен і постійних членів Ради Безпеки може накласти В. на проект рішення з не процедурного питання. Цим Статут ООН орієнтує Раду Безпеки на консенсусне прийняття рішень.

В. Горбатенко