Взаємодія політична — взаємний вплив різних політичних суб'єктів у процесі їхньої політичної діяльності; необхідна передумова повної реалізації функцій політичної системи, яка визначає характер політичного розвитку і темпи політичного прогресу.

В. п. — керований процес, який визначається за рівнем співвідношення інтересів і цілей політичних суб'єктів. Керування ним не відокремлюється від управління політичною системою як такою, що перебуває в постійному розвитку і передбачає наявність політичної інформації про цілісне її функціонування, особливості виникнення і можливості реалізації інноваційних політичних процесів. Це характеризує В. п. як багатоступеневу, з широким спектром картину розподілу політичних сил, що дає змогу виявити і уточнити цілі останніх, сукупність зв'язків і відносин між ними. Розстановка політичних сил, у свою чергу, формується їх позицією, мотивами, цілями, ідеологією, програмами, тенденціями політичної поведінки. Спільно вони утворюють механізми генезису, функціонування, змін, єдності, внаслідок чого й формується цілісна система В. п., котра постає як політичне суспільство.

В. п., як правило, виявляє себе в таких формах, як консенсус, гегемонія, контроль, погодження, союз, блок, ізоляція, нейтралізація, конфлікт, конфронтація, співробітництво, боротьба, панування, правління та ін. Основна мета В. п. у демократичному суспільстві — досягнення оптимального співвідношення (гармонії) інтересів різних політичних сил між собою, а також з об'єктивними потребами й інтересами суспільства в цілому. Саме завдяки В. п. на основі погодження інтересів, консенсусу, співробітництва різних політичних сил у суспільстві досягається необхідний рівень стабільності, нормального функціонування і розвитку всього соціального організму.

Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997; Храмов В. О., Мирончук В. Д. Основы политологии. — К., 2000.

В. Храмов