Внутрішня політика — сукупність напрямків діяльності держави, її структур та інститутів, а також інститутів громадянського суспільства з метою збереження або реформування існуючого суспільного і державного ладу, регулювання суспільного життя. Зміст В. п. та її характер залежать від природи панівних класів, верств, груп, політичних партій, які, спираючись на владу, прагнуть зміцнити своє панування, зберегти і розвинути наявні соціально-політичні відносини. Фундаментом В. п. є співвідношення соціально-економічних умов, що склалися на певному етапі розвитку суспільства, та похідного від нього співвідношення пануючих у суспільстві класів та інших суспільних груп, що визначає пріоритетність цілей, вибір методів і засобів, ступінь задоволеності проміжними результатами внутрішньополітичного розвитку. В. п. здійснюється владними структурами, які спираються на економічну і політичну могутність держави, на інститути політичної системи та авторитет політичних партій і лідерів.

Методи вирішення внутрішньополітичних завдань зумовлені монополією держави на політичну владу в суспільстві, яка в досягненні своїх цілей почасти спирається не лише на мирні, а й на насильницькі засоби. До широкого арсеналу згаданих засобів належать: економічні важелі й пільги; створення соціально-престижних і непрестижних суспільних статусів, стимулювання та розвиток соціального замовлення в необхідному напрямку; пропагандистські й репресивні заходи; цілеспрямована організація соціального виховання, загальної та спеціальної освіти; паспортний, візовий і митний режими; бюрократична регламентація в різноманітних сферах людської діяльності; заходи у сфері охорони здоров'я та спорту; створення нових робочих місць і перепідготовка кадрів та ін.

В. п. багато в чому є визначальною для розвитку зовнішньої політики і, навпаки, зазнає серйозного впливу останньої. Взаємодія зовнішньої та В. п. в теоретичному плані виражена у концепціях "циклічного розвитку силової політики" й "балансу сил", які базуються на тому, що і внутрішня, і зовнішня політика є боротьбою за силу, яка модифікується лише різними умовами, що складаються у внутрішній і міжнародній сферах. І навіть у разі критичного ставлення до згаданих концепцій безсумнівним залишається постійний вплив зовнішньополітичного середовища на В. п., який завжди посилюється в умовах політичної нестабільності соціально-політичної ситуації всередині певної держави. Ефективність В. п. залежить від наукового забезпечення і таланту керівників держави, від досконалості законодавчої бази й прагнення політичних еліт розв'язати політичні конфлікти цивілізованим шляхом.

М. Михальченко