Політологічний словник

Воля — соціально зумовлений стан психічного регулювання поведінки суб'єкта, що ґрунтується на його прагненні і здатності до свідомого вибору мети діяльності, шляхів і засобів її досягнення. Поняття "В." обґрунтовано насамперед у філософії і психології (А. Августин, І. Кант, Ф. Шеллінг, А. Шопенгауер, Л. Виготський, Й. Ліндворський, Ш. Блондель, С. Рубінштейн та ін.). В. розглядається у різних аспектах: як явище, зумовлене фізичними, психологічними, соціальними, надприродними та іншими причинами; як автономна і самодостатня сила ("свобода волі"); як першооснова світового процесу й людської діяльності (волюнтаризм). Водночас В. належить до універсальних наукових понять, її теоретичне осмислення здійснюється, зокрема, в межах теорії, філософії і психології права (Г. Гегель, Р. Ієринг, Л. Петражицький, Д. Чечот, Д. Керімов, В. Ойгензіхт та ін.). В. у праві означає: а) волевиявлення учасників суспільних відносин, які, будучи врегульованими правом, набувають форми правовідносин; б) важливий елемент, що визначає сутність певного типу права як фіксації закріплених або санкціонованих державою вольових зусиль панівних сил і народних мас, відображених у конституції, законах, юридичних нормах. Основними детермінантами вольового процесу, зокрема у праві, є: потреба (органічна, інтелектуальна, уявна), що спонукає суб'єкта правовідносин до зміни певної ситуації, дає поштовх необхідній для цього активності; інтерес (особистий, груповий, суспільний, державний) як об'єкт, необхідність реалізації усвідомлених потреб; установка — стан готовності суб'єкта до дії, джерело його активності, що утворюється з факторів потреби і ситуації; мотивація — регулятор людської життєдіяльності, що підтримує, змінює, блокує психічну поведінку суб'єкта. Взаємопов'язаними складовими вольового процесу, з погляду права, виступають постановка мети (елемент психічної регуляції суб'єкта права) та її досягнення (одержання необхідного правового результату). В. суб'єкта права реалізується у процесі подолання можливих труднощів, пов'язаних з потребою аналізу суспільно-політичної ситуації, з необхідністю корекції самої мети, боротьбою і протистоянням, що виникають під час її здійснення. Важливим різновидом безпосереднього втілення В. у праві є волездатність — юридично усвідомлена спроможність суб'єкта правильно спрямовувати свою поведінку (у кримінальному праві пов'язана з поняттями неосудності й афекту, в цивільному — з деліктною відповідальністю тощо). Особливе місце належить державній В. Остання — це детермінований загальнонародними інтересами суб'єктивно-регулятивний процес, пов'язаний з прагненням панівних сил або всього суспільства надати своїм цілям та інтересам загальнообов'язкового характеру за допомогою владних розпоряджень та сили державного примусу. Такий різновид В. реалізується у вигляді системи юридичних норм, однак не завжди й не всі норми права є відображенням чи втіленням цієї В., що пов'язано з різноманітними обставинами (політичним протиборством у суспільстві, недосконалістю нормотворчого процесу, соціальними потрясіннями тощо). Державна В. розглядається здебільшого з двох основних позицій: 1) як В., піднесена до рівня закону, що є визнанням державно-вольової сутності права, його нормативної ролі, гарантованої примусом держави; 2) у правовідносинах, вольовий характер яких означає, поряд з обумовленістю державною В., нерозривний зв'язок з В. і свідомістю людей, з їхньою здатністю реагувати на впливи права.

Петражицкий Л. И. Введение в изучение права и нравственности. Основы эмоциональной психологии. — СПб., 1907; Чечот Д. М. Субъективное право и формы его защиты. — Л., 1968; Керимов Д. А. Философские проблемы права. — М., 1972; Ойгензихт В. А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права). — Душанбе, 1983.

В. Горбатенко




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити