Політологічний словник

Грамші Антоніо (1891, Алєс, о. Сардинія — 1937, Рим)— італійський мислитель, який розробив оригінальну концепцію марксизму. Вона багато в чому була сприйнята італійськими лівими; політичний діяч; у 1913 р. вступів до Італійської соціалістичної партії; один із засновників Італійської компартії (1921), а також її представник у Виконкомі Комінтерну. В 1926 р. заарештований і засланий на о. Устика, у 1928 р. засуджений до 20 років ув'язнення. Тяжкі умови життя в тюрмі підірвали стан його здоров'я. Помер після формального звільнення з тюрми.

Автор чималої кількості праць з історії, філософії, культурі (12-томний збірник праць), серед яких відокремлюються: "Тюремні зошити" (основна праця, написана у тюрмі з 1929 по 1935 р.; перша публікація 1948-1951 рр.); "Листи з тюрми" (1947).

Грамші розробив низку філософських, політологічних та соціологічних проблем, серед яких: теорія гегемонії; специфіка держави та громадянського суспільства; роль інтелектуалів у суспільстві; стратегія революційної дії у сучасних умовах тощо. Він творчо розвинув політико — філософську складову марксизму, збагатив і вийшов за рамки класичного першоджерела. Теоретик висунув ідею, що історія — це не розвиток продуктивних сил, а конкуренція гегемонії або антагоністичних культурних моделей, при цьому не обов'язково пов'язаних з економікою. Згідно з Грамші, марксизм — практика, а не статична доктрина, тому що реальність постійно спростовує або коригує багато положень Маркса.

Одна із центральних тем політичного вчення Грамші — теорія гегемонії, яка використовувалась ним для дослідження причин успіхів та провалів соціалістичного проекту у різних країнах, а також у практичних цілях — для створення ефективної програми здобуття влади та побудови соціалізму в умовах реального суспільства. Гегемонія як характеристика кожного класового суспільства складається з двох рівнів: горизонтального (союз соціальних груп та сил з керівництвом одного класу над іншим класом) та вертикального (здобуття панування в суспільстві та державі). Гегемонія послідовно здійснюється: 1) в економіці, де підтримує поширення конкретного типу мислення на весь клас; 2) щодо ідеологічної єдності класу; 3) в досягненні домінуючими інтересами та ідеологією панівного становища у суспільстві — повна гегемонія. Тому гегемонія передбачає не тільки економічне та політичне домінування, а й інтелектуальне і моральне верховенства. Слабкість гегемонії на одному з цих напрямів веде до її неповноти, спосіб компенсації якої — диктатура (наприклад, олігархічна). Гегемонія — складне явище, яке формується як взаємне доповнення насилля (політичного та іншого примусу) і злагоди (на основі збігу загальнокласових інтересів та ідейних настанов). Фінал створення гегемонії — захоплення влади. Гегемонія не є раз і назавжди даною: коли домінуючий клас (історичний суб'єкт) втратив "командний" статус морального і інтелектуального верховенства, то відбувається криза гегемонії, яка становить суть революції В результаті до влади прийде новий клас, який стає справжнім гегемоном. Поділ панування та гегемонії дав змогу Грамші виявити відмінність між політичним суспільством (тобто державою як апаратом примусу) та громадянським суспільством, яке є сукупністю добровільних суспільних відносин, що виявляються в суспільних інститутах (профспілки, церква, партії тощо). Грамші також сформулював інтегральне поняття сучасної західної держави — це поєднання політичного і громадянського суспільств, тобто поєднання "етико — політичного" керівництва, яке базується на злагоді та добровільності, з державним примусом. Ця єдність, здійснена класом-гегемоном, породжує історичний блок (за- міст поняття "суспільно-економічна формація"). Цей блок Грамші розуміє насамперед у категоріях культури. Клас — гегемон повинен дати суспільству таку модель культури, яка дасть йому змогу захопити та зберегти владу, створити умови для розвитку нації, відповідно з баченням майбутнього та інтересами домінуючого класу. Вирішення комплексу цих завдань покладається на інтелектуалів, які не тільки створюють культуру, а й керують масами, з допомогою культури об'єднують націю і формують свідомість історичної місії домінуючого класу. Грамші розрізняв два типи інтелектуалів — органічний (відповідає духу епохи і наявної гегемонії) та традиційний (спадок минулої епохи).

Сила й оригінальність аргументів Грамші полягає в його позиції обґрунтування значення людської суб'єктивності як важливого положення марксизму. Пріоритет таких марксистських теоретиків, як К. Каутський і Г. Плеханов, був пов'язаний з об'єктивними умовами капіталізму, а людська суб'єктивність (свідомість) розглядається ним як простий прояв глибших економічних процесів. На відміну від них Грамші особливим значенням та роллю наділяв ідею, свідомість, людську суб'єктивність. Такий підхід є виразом незгоди і конструктивної критики економізму, чітко вибудуваної оцінки відносин між ідеологією та свідомістю, акцентування автономії держави та нової інтерпретації ролі інтелектуалів (ширше — інтелігенції) в політичній боротьбі. Грамші дійшов висновку, що Каутський і Плеханов намагалися створити псевдонауку, якій притаманна здатність передбачити зміни капіталізму та відмова від найбільш значимої риси діалектичного підходу: взаємодія між об'єктивним та суб'єктивним в історичному процесі. На думку Грамші, економізм не здатен зрозуміти роль політичного, ідеологічного та культурного факторів, усієї складності класової боротьби загалом, політичної зокрема.

Ключем до розуміння теоретичних положень Грамші є те, що приватна власність на засоби виробництва є необхідною, але не достатньою передумовою капіталістичного панування.

Погляди Грамші на природу держави глибші та оригінальніші, ніж це характерно для ортодоксального марксизму. Держава — це альтернативна сцена боротьби. Грамші також дав ширше розуміння концепції влади, до якої включив усі види діяльності та ініціативи, які формують апарат політичної та культурної гегемонії правлячих класів. Зростання значення держави обґрунтовується в працях Грамші тим, що боротьба за свідомість людей має таке ж значення, як і боротьба за власність на засоби виробництва. Обстоюючи необхідність революційного переходу до соціалізму, Грамші вважав, що у 20-ті роки відбулася не тимчасова стабілізація, а суттєва трансформація капіталізму в рамках існуючого ладу — "пасивна революція". Через це він вважав неможливою "активну революцію" російського зразка — "лобову атаку", "маневрену війну" з притаманними їй прискореними темпами перетворень і висловлювався на користь "позиційної війни" — поступового, "пластичного" пристосування до нових умов.

Боротьба за домінуючі позиції в громадянському суспільстві передбачає його "інтелектуально-моральну реформу", тобто цілеспрямованість виховних заходів для перебудови політико — культурних основ. Ця стратегія передбачала на першому етапі здобуття ідеологічного та політичного впливу, згуртування робітничого класу та інших верств населення і лише на наступному — завоювання влади. Тому революційна боротьба без інтелектуалів неможлива, що потребує відповідного рівня ідеологічної єдності, за якої партія, інтелектуали і маси розбудовують "органічні" відносини.

Аликата М. Антонио Грамши — основатель Итальянской коммунистической партии: Пер. с итал. — М., 1957; Алексеева Т. А. Современные политические теории. — М., 2000; GramsciA. Selektions from the Prison Notebooks of Antonio Gramsci/Ed. By Q. Home and

G. Novell-Smith. — London: Lawrence and Wishart, 1971.

В. Храмов



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити