Політологічний словник

Гумбольдт Вільгельм фон (Wilhelm von Humboldt) (22.06.1767, Потсдам — 8.04. 1835, Тегель)— німецький правознавець і філософ, державний діяч і дипломат, член Берлінської Академії наук з 1810 р. У 1787 — 1789 pp. навчався на юридичному факультеті університету у Франкфурті-на-Одері, прослухав ряд курсів з юридичних та інших гуманітарних наук в університетах Геттінгена, Майнца, Дюссельдорфа. У 1790- 1791 pp. служив судовим чиновником у Берліні. У 1802 — 1808 pp. перебував у Римі, офіційно представляючи Пруссію при папському престолі. Під час окупації Пруссії французами очолював департамент освіти. 1809 року заснував Берлінський університет і кілька років очолював його. В 1814 — 1815 pp. разом з К. А. Гарденбергом представляв Пруссію на Віденському конгресі 1815 p., виступав як прихильник об'єднання Німеччини. З 1817р. — член Державної ради і комісії з вироблення проекту першої (невтіленої) конституції Пруссії. З цього ж року — посланник Пруссії в Лондоні. У січні — грудні 1819р., перебуваючи на посту міністра внутрішніх справ, намагався здійснити ліберальні реформи.

Г. є автором праць: "Ідеї про державний устрій, викликані новою французькою конституцією" (1791), "Ідеї до досвіду, який визначає межі діяльності держави" (опублікована у 1851 р.). Г. був представником німецького класичного гуманізму. Основу його вчення становило прагнення забезпечити найсприятливіше становище людині у державі. Людина, на думку Г., повинна прагнути свободи розвитку її здібностей, можливості користуватися силами природи в міру своїх потреб і відповідно до своїх особистих схильностей, в межах своєї сили і свого права. Державний устрій не може бути основною метою, він є тільки засобом для розвитку людини. Г. рішуче відкидав ідею і факт турботи держави про позитивне благо громадян, тобто їхнє матеріальне становище і суспільну кар'єру, їхню моральність, фізичне здоров'я, спосіб життя тощо. Урядова регламентація вносить небажану одноманітність і не дає проявитися індивідуальному характеру та здібностям кожної окремої особи. Постійне очікування допомоги з боку держави зрештою обертається бездіяльністю людини. Таким чином, на долю держави залишається тільки турбота про безпеку громадян, тобто регулювання таких дій, які безпосередньо загрожують чужому праву, вирішення суперечок про права, відновлення порушеного права і покарання правопорушника. Ця діяльність держави передбачає закони трьох видів: поліцейські, цивільні, кримінальні. Істинне призначення держави — видання і здійснення цих законів. Особливе місце Г. відводить питанням справедливості, зокрема, справедливого покарання. У своїх роздумах про справедливість Г. виходить з позицій природного права: "Ніхто ніколи не може якимось чином отримати право користуватися силами чи майном іншої людини, не маючи на це її згоди чи проти її волі". Повага до прав інших людей часто досягається примусовими заходами. Г. поділяє їх на справедливі і несправедливі. Примусовість справедлива лише в тому разі, якщо вона, по-перше, обмежує лише суб'єкта неправомірних дій і, по-друге, якщо він діяв при здоровому глузді та згідно зі своїм вільним рішенням. У всіх інших випадках примус — несправедливий і шкідливий. Держава повинна виважено застосовувати покарання, аби хвилинна необдуманість не коштувала людині її свободи, що лише перешкоджатиме її розвитку. Розглядаючи практику правосуддя, Г. виступає як прихильник "суб'єктивного підходу". Він вважає, що головним у судочинстві повинен бути такий принцип: ніколи не шукати правди як такої, а завжди діяти лише в тих межах, в яких на цьому наполягає сторона, котра має право вимагати розслідування. Г. висунув також ідеї про встановлення строків покарання; про неприпустимість покарань, що ображають честь і гідність людини; про закономірність між покараннями, які спричиняють фізичні страждання і зумовлюють моральні переживання. Чим менш страшними є фізичні покарання, тим тяжче вони переносяться морально і, навпаки, сильне фізичне страждання притуплює почуття сорому і провини у того, хто його переносить, а в того, хто його бачить, породжує почуття несхвалення. Отже, покарання повинно бути таким, щоб людина його усвідомлювала і переживала за скоєне.

Гайм Р. Вильгельм фон Гумбольдт. Описание его жизни и характеристика. Приложение: Вильгельм фон Гумбольдт. О границах деятельности государства: Пер. с нем. — М., 1898; Гумбольдт В. Язык и философия культуры. — М., 1985; Хайруллин В. И. Гумбольдт о справедливости // Государство и право. — 2003. — N° 4.

В. Горбатенко, О. Кукуруз






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.