Політологічний словник

Демократизація (від грецьк. demos — народ і kratos — влада, демократія — влада народу, народовладдя) — організація та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм суверенітету у розв'язанні проблем суспільного врядування. Терміни "демократизація", "демократизм", "демократичний" використовують для характеристики відповідних процесів, явищ, способів прийняття і виконання загальнообов'язкових рішень, здійснення повноважень, організаційно-розпорядчих функцій тощо.

Демократія — це насамперед визнання народу як джерела влади, суб'єкта визначення характеру і змісту владних функцій. Найпоширенішим є розуміння демократії у зв'язку з владою та засадами її здійснення.

За формою і способом здійснення демократія поділяється на безпосередню (пряме голосування на виборах, референдумах тощо) та представницьку, коли владні повноваження здійснюються через обраних депутатів, інших народних представників. За своєю суттю демократія немає нічого спільного з антидемократичними режимами: з одного боку, вона є альтернативою тоталітарно-авторитарному централізму, а з іншого — не сприймає анархістського децентралізму, що зумовлює руйнування владних та самоврядних структур, перетворення демократії в охлократію.

Організація суспільного життя, спосіб управління суспільними справами певною мірою визначаються формою державного правління. Найприйнятнішою вважається республіканська форма державного правління парламентського чи президентського типу. Проте демократичність політичного режиму забезпечується не тільки республіканськими формами державного правління. Світова практика державотворення засвідчує, що цілком демократичними можуть бути й парламентарні (конституційні) монархії (наприклад, форми правління у Швеції або Голландії з досить широкою і усталеною системою гарантій прав і свобод людини і громадянина (щодо надійного їх захисту)).

Принципами демократії часто керуються і в недержавних сферах суспільного буття. Як правило, вони є основою організації та діяльності різноманітних об'єднань громадян (політичних партій, громадських організацій, профспілок).

У розвиненому демократичному суспільстві здійснення владних функцій диференціюється, що дає змогу суб'єктам владних повноважень будувати свої взаємовідносини на конкретній функціональній основі в межах відповідної компетенції (юрисдикції). У такому суспільстві публічна влада з метою забезпечення найефективнішого її функціонування поділена у вертикальному та горизонтальному векторах. Вертикальна диференціація виконавчої влади зумовлює наявність реально функціонуючих її центральних та місцевих органів. На горизонтальному рівні державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Сутністю демократизації є воля народу. Влада — результат здійснення цієї волі. Згідно з визначенням німецького вченого М. Вебера, влада — це можливість здійснювати власну волю навіть усупереч опору. Демократизація як один із факторів суспільного процесу, спосіб та відповідна стадія залучення народу до розв'язання проблем суспільного врядування створює умови і можливості, за яких народ наближається до максимально можливої межі здійснення влади. У державно-правовому розумінні демократизація вичерпує себе переважно тоді, коли влада в державі повністю стає народною, коли народ є єдиним джерелом влади. Водночас демократизація передбачає реформування інститутів влади, що забезпечують у демократичній, правовій державі здійснення влади народом.

У контексті розвитку та поглиблення демократії на особливу увагу заслуговують питання забезпечення прав і свобод людини, адже людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у демократичному світі найвищою соціальною цінністю. Нині найавторитетнішою інституцією захисту прав людини в Європі є Рада Європи — засновник Європейського суду з прав людини. Ставши в листопаді 1995 р. членом РЄ, Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Після ратифікації Конвенція набрала чинності на території України і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, що дає можливість кожній особі, яка на законних правах перебуває на території України, звертатися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав і свобод, якщо така особа вважає, що відповідні її права і свободи порушені і не були захищені національними засобами правового захисту в Україні.

Керуючись міжнародними нормами з прав людини та основних свобод, органи державної влади України утверджують у державі загальновизнані міжнародні стандарти, що стосуються цієї надзвичайно важливої сфери. Визначальним у практиці застосування таких норм має бути захист інтересів людини.

Демократія і конституційний контроль мають бути на одному рівні, оскільки конституційна юстиція захищає на лише Конституцію, а й традицію як можливе доповнення писаного права та принципи, яким належить особливе місце в загальній скарбниці конституційно-правових постулатів. Між конституціоналізмом і демократією не може бути суперечностей, адже законодавець і конституційний суддя потрібні один одному. Законодавець "пов'язаний" правовою позицією Конституційного суду в розглянутих ним справах та його інтерпретацією Конституції України і законів України. Своїми рішеннями КС України наочно демонструє силу права над правом сили.

Загладин Н. В., Дахин В. Н., Заглодина X. Т., Мунтян М. А. Мировое политическое развитие: век XX. — М., 1 995; Эндрейн Ч. Ф. Сравнительный анализ политических систем. Эффективность осуществления политического курса и социальные преобразования. — М., 2000.

О. Бабкіна



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити