Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Аксіологія етнополітична

Аксіологія етнополітична (від грецьк. ахіа — цінність і logos — вчення, а також ethnos — народ, плем'я і politika — державні або суспільні справи) — система критеріїв аналізу й оціночних підходів до місця і ролі в політиці народу як етноісторичної спільності, а не поселенської сукупності. Таку систему виробляє одна з нових соціально-політичних наук — політична етнологія, яка у теоретичному пізнанні етнополітичних реалій вперше порушує питання про народ — етнос як суб'єкт, а не тільки об'єкт політики. Означена система в пізнавальному сенсі є комплексною, складається з критеріїв і підходів, вироблених всесвітнім і вітчизняним політичним досвідом. А. е. здійснюють суб'єкти етнополітичних зносин — державні структури, компетентні органи, політичні партії, громадсько-політичні асоціації, друковані органи, функціонерські структури засобів масової інформації, науковці. Найчастіше А. е. являє собою поточний зондаж громадської думки з етноісторичних і політико — етнічних проблем з метою виявлення істинного стану справ і глибинних настроїв в етнополітичній сфері напередодні електоральних кампаній і референдумів, під час і після завершення загальнодержавної і загальнонародної значущості політичних подій, соціально-економічних криз і стихійних лих.

Основні атрибуції життя народу — етносу в політиці втілено у п'ятьох парних поняттях, які й підлягають сучасній найновітнішій аксіологізації: «народ — етнос» (політологічний феномен, що означає етноісторичну спільність на одній з чотирьох стадій соціоцивілізаційної зрілості — роду, племені, народності, нації) і «народ — населення» (соціодемографічний феномен, що є збірною масою мешканців певної місцевості, поселенської громади і адміністративно-підданської одиниці); «поліетнічна спільність» (охоплює всі чотири або принаймні два ціннісні рівні зрілості народів-етносів — рід, плем'я, народність, націю) і «багатонаціональна (однонаціональна) спільність» (країна, суспільство, держава, місцевість тощо, що відображає лише одну аксіологічну цінність — націю); «етносуспільство» (притаманний лише конкретному народу — етносу мікросоціум, своє суспільство, якому адекватна певна модель політики і тип політичного громадянства) і «громадянське суспільство» (синтез різноманітних моделей політики і типів політичного громадянства — моносинтез у моноетнічній спільності і полісинтезу поліетнічних спільностях); «суб'єкт етнополітики» і «об'єкт етнополітики» (теоретико-філософський аспект питання про співвідношення цих понять залишається незмінним, а з погляду сучасної аксіології в етнополітичному сенсі додається суттєва деталь: народ — етнос може бути не тільки об'єктом, а й суб'єктом політики); «етнічна держава» і «соціальна держава» (в умовах існування одноетнічних суспільств і країн держава не могла не бути етнічною і унітарною, але в наш час усі країни і суспільства є поліетнічними, в яких держави об'єктивно мусять бути соціальними (всенародними) і федеративними. Перед будь-якою етнополітичною акцією — особливо в умовах поліетнічного суспільства — ретельній і всебічній аксіологізації підлягають також такі атрибуції буття народів — етносів: об'єктивний статус цього народу — етносу в контексті конкретного суспільства із з'ясуванням його типологічних ознак (народ титульний, домінуючий, рецесивний або маргінальний, розміщений на своїй або чужій етноплаценті і етноойкумені, живе компактно або дисперсно); характер етновалентних стосунків цього народу — етносу з іншими народами — співвітчизниками, сусідніми, спорідненими і просто суміжними як у поточному моменті, так і в минулому (вкрай важливо достеменно знати, наскільки глибоко в менталітеті контекстуальних народів — етносів «залягли» так звані історичні несправедливості — насильницькі роздержавлення, війни, конфлікти, депортації тощо); ступінь домінування в умонастроях масового середовища цього народу — етносу ціннісних орієнтацій етноцентризму і космополітизму, інтеретнізму і етнофобізму, етномаргіналізму і ксенофобства та ін.

Оскільки в етнополітичних феноменах парадоксально і не «порівну» розподілено дози істинного і вірогідного, історичної детермінації й логічної неприпустимості — будь-яка аксіологічна акція найадекватніше до завдання (задуму) може бути здійснена за допомогою нового в суспільствознавстві методу-історіологічного. Останній сприяє суб'єктові етнополітики побачити у випадковому необхідне, а самим «будівничим елементам» етнополітичних феноменів утворити певні системності, унікальним атрибуціям синтезуватися в типологічні цілісності. Тим самим етнополітичний суб'єкт має можливість максимально наблизитися до глибинної суті політичного життя народів як етноісторичних спільностей, а не як «простого» населення.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 1997.

О. Рублюк






Personalised Essay Writing Service for You

Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити