Директорія Української Народної Республіки — тимчасовий український верховний революційний орган, створений 14 листопада 1918 р. Українським Національним Союзом з метою керівництва повстанням проти режиму П. Скоропадського, яке було спричинене тим, що гетьман грамотою від 14 листопада 1918 р. проголосив "федеративну злуку" з майбутньою не більшовицькою Росією. До початкового складу Д. входили: В. Винниченко (голова, представник УСДРП); С. Петлюра (головний отаман, представник УСДРП, кандидат січових стрільців); Ф. Швець — проректор Державного українського університету в Києві, професор (представник Селянської Спілки); П. Андрієвський — київський адвокат (самостійник — соціаліст) і А. Макаренко — директор департаменту Міністерства залізниць (безпартійний, кандидат залізничників). 14 грудня 1918 р. внаслідок повстання гетьман П. Скоропадський зрікся влади на користь свого уряду, який передав її Д. Невдовзі Д. оголосила колишнього гетьмана, котрий виїхав з України, поза законом, а майно його конфіскованим. 14 грудня 1918 р. війська Д. увійшли до Києва. Д. проголосила програмний документ конституційного характеру — Декларацію, у якій зазначалося про усунення гетьманщини як руйнівного поміщицько-монархічного панування в Україні; вичищення її від карних експедицій, старостів, жандармів; відновлення національно-персональної автономії, демократичних органів місцевого самоврядування; скасування цензових дум та земств. Задуми щодо вирішення одного з головних для України питань — землевласності Д. проголосила у додатку до наказу № 1 селянам, виданого раніше, де зазначалося, що всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванні попередніх її власників, а решта земель переходить до безземельних і малоземельних селян, насамперед тих, хто боровся з гетьманщиною. Розпочато слідство з приводу тих зловживань і злочинств, які було вчинено над селянами поміщиками та гетьманським урядом. Д. скасувала всі закони і постанови у сфері робітничої політики, відновила восьмигодинний робочий день, колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів. Д. вважала, що вона є тимчасовою верховною владою, а наступним етапом повинно бути саме державотворення, залучення до участі в ньому лише тих класів, які творять матеріальні та духовні цінності. Д. наголошувала, що пануючі класи, класи земельної, промислової буржуазії, маючи всі матеріальні, фізичні й духовні засоби, повну волю для організації економічного і політичного життя, внесли дезорганізацію і руїну в край. Д. заявила, що вона пропонує, передусім трудовому селянству, яке першим відгукнулося на її поклик і встало із зброєю в руках до бою з панством, з'їхатися до губернських центрів й обрати своїх делегатів на Конгрес трудового народу України, які представлятимуть інтереси і волю не лише селянства, а й озброєного вояцтва; по-друге, міським робітникам обрати від фабрик, майстерень, заводів, контор тощо своїх делегатів на Конгрес та взяти в ньому участь і робітництву неукраїнської національності, хоч воно і не досить активно боролось з гетьманщиною; по-третє, обрати своїх представників на Конгрес від працюючої інтелігенції — вчителів, лікарів, кооператорів, конторських службовців та ін. Д. передбачала передати Конгресу трудового народу усі верховні права і повновладність вирішувати всі питання соціального, економічного та політичного життя України. Засновники Д. розуміли, що вибори до Конгресу відбуватимуться без удосконалених демократичних форм, які неможливо було розробити у такий термін і в таких умовах. У перспективі передбачалося провести всенародні демократичні вибори до Установчих зборів і повністю передати їм владування. Конгрес мав вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. До його скликання Д. планувала повернути селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками; запровадити державний робітничий контроль, щоб промисловість набрала здорового, корисного для народу життя; рішуче боротися з усіма формами спекуляції; забезпечити трудящі маси предметами першої необхідності шкірою, мануфактурою, залізними виробами тощо); здійснювати соціальні реформи, уникаючи при цьому анархічних, неорганізованих, несистематичних форм цієї перебудови. У сфері міжнародних відносин Д. стояла на засадах цілковитого нейтралітету і бажанні мирного співжиття з народами всіх держав. Наказом Д. 26 грудня 1918 р. був створений уряд — Рада Народних Міністрів на чолі з В. Чеховським. Д. скасувала ряд гетьманських законів та установ, відновлюючи законодавство Української Центральної Разі. Серед законів найважливішими були закони про землю, українську державну мову, автокефалію православної церкви, про скликання Трудового конгресу та ін. У січні ! 919 р. обраний Трудовий конгрес уповноважив Д. на подальше верховне владарювання, виконавчу владу передав Раді Народних Міністрів. Із розпалом війни, нав'язаної більшовиками, ситуація у Д. ускладнювалась. 5 лютого 1919 р. Д. залишила Київ, переїхавши до Вінниці, і відтоді часто змінювала місце перебування, залежно від подій на фронті. У лютому 1919 р. Д. залишив В. Винниченко і головою став С. Петлюра, який поступово встановив диктаторський режим і став одноосібно владувати в УНР.

Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. — К., 1992.

О. Антонюк