Політологічний словник

Діалектика (від давньогрецьк. dialektike — мистецтво вести бесіду, полеміку, діалог) — філософська концептуалізація розвитку в його онтологічному, логіко — понятійному вимірах. В історико-філософській традиції інтерпретується як теорія і як метод. Термін Д. уперше був вжитий Сократом для позначення плідного і взаємозацікавленого досягнення істини шляхом зіткнення різних, навіть протилежних думок. Першою історичною формою Д. є давньогрецька в трьох її різновидах: 1) стихійна натурфілософська діалектика або діалектика мінливого, плинного світу явищ (Геракліт, Піфагор, Емпедокл); 2) діалектика як пошук істини через "запитання — відповіді", маєвтика, діалог, звідки й походить сам термін (Сократ); 3) логіка або категоріальна діалектика як пізнання сутності речей (Платон, Аристотель, Прокл, Порфирій). Здобутки Д. — розкриття структури процесу становлення, єдності протилежностей, тріадної побудови світу. У середньовіччі Д. стає однією з теологічних дисциплін, яка охоплювала логіку й силогістику. Перехідною є Д. епохи Відродження, основний принцип якої — поєднання протилежностей скінченного і нескінченного, мінімуму і максимуму. Особливе місце і роль займає друга історична форма Д. — німецька класична, яка постає не як окремі ідеї чи принципи, а як система: 1)так звана негативна діалектика І. Канта, що концентрується у вченні про антиномію, суперечності, які позначають межі людського пізнання; 2) позитивна діалектика Й. Фіхте — система суб'єктивних відношень, одночасно пізнавальних і діяльнісних; 3) діалектика Гегеля — філософська логіка або система категорій. Найрозвиненішою формою цієї Д. була Д. Гегеля, основна тема якої — ідея єдності взаємовиключних і водночас таких, що взаємно передбачають одна одну, протилежностей, або тема суперечностей. Суперечності — внутрішній імпульс розвитку духу, який крок за кроком переходить від простого до складного, від безпосереднього до опосередкованого, від абстрактного до конкретного і щораз повнішого й істиннішого результату. Гегель досить глибоко і конкретно охарактеризував внутрішню природу самої суперечності, яка для нього не просте заперечення тієї думки, яка передбачалась й утверджувалась, це подвійне заперечення, тобто вплив суперечності і її розв'язання, коли початкова антиномія одночасно здійснюється (реалізується) й усувається. Найвищий щабель розвитку містить у собі найнижчий, а останній анулюється в ньому саме в цьому подвійному сенсі. Діалектичний метод дав змогу Гегелю критично переосмислити всі сфери сучасного йому знання і культури. У філософії марксизму Д. розглядається як вчення про найзагальніші закономірні зв'язки і відношення, розвиток буття і пізнання, а також як метод творчо пізнавального мислення. За своєю суттю вона матеріалістична. В її основі — ідея про наявність протилежностей у різних формах руху матерії (притягання і відштовхування в механіці, позитивна (+) і негативна (—) електрика у фізиці, поєднання і дисоціація атомів у хімії, спадковість і мінливість у живій природі, боротьба класів у суспільстві. Єдність і боротьба протилежностей постає як загальний закон діалектики. У практично-духовній сфері значною є діалектика Є. К'єркегора, яка постає як вчення про несумісність протилежних стадій життя особистості: естетичної, моральної, релігійної, за якими відбуваються становлення духовного світу людини. Особливе місце посідає "діалектика відмінностей" Б. Кроче, в якій поняття "протилежність" замінюється поняттям "відмінність". Помітними є й такі концепції Д., як екзистенційна діалектика (М. Гайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю), негативна діалектика (М. Хоркхаймер, Т. Адорно). У XX ст. Д. зазнала критики за її заміри на універсальну всеохопність, тотальність і надмірну абстрактність. Д. намагається з'ясувати зміст найзагальніших понять, залишаючись у сфері самих понять, не беручи до уваги реальну дійсність. Д. як метод плідна на завершальному етапі пізнання, коли зміст понять більш-менш сформований і потрібно виявити і показати їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух, розвиток.

Булатов М. Про сучасне розуміння історії діалектики // Філософський альманах. Вип. 1. — К., 1995; Копнин П. В. Диалектика. Логика. Наука. — М., 1973; Лукашевич Я. О детерминизме // Вопр. философии. — 1995. — Nq 5; Поппер К. Что такое диалектика // Вопр. философии. — 1995. — № 5; Шинкарук В. До питання про принципи діалектики як методології суспільствознавства // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 9-10; Яусс X. К проблеме диалектического понимания // Вопр. философии. — 1995. — № 12.

А Черній





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити