Політологічний словник

Дуалізм (лат. dualis — двоїстий) — спосіб бачення дійсності, відповідно до якого сутність світу визначають два протилежні, рівноправні і незвідні одне до одного першоначала. В історії людської думки зміст дуалістичного світорозуміння неодноразово змінювався. В первісних космогонічних, космологічних поглядах розвиток світу постає як продукт боротьби добрих і злих світових сил (не обов'язково надприродних). Ця ж боротьба становить й основу розвитку людських спільнот, долі конкретних людей. Найдавніші систематизовані виклади дуалістичного бачення світу сягають ще часів давньоперського релігійно-етичного вчення зороастризму і зафіксовані в найстаріших варіантах книги прихильників цього вчення "Авести" (ХІХ-УІ ст. до н. е.). Перші ж філософські рефлексії щодо проблем Д. вчені пов'язують з орфіками — представниками релігійно-філософської течії в Стародавній Греції, зокрема з їх вченням про те, що душа є божественним, добрим началом, а тіло — в'язницею душі, тож по смерті людини душа мусить зазнати низки перевтілень, аби очиститись від залишків тілесного начала. Найповнішого виразу в давньогрецькій філософії Д. зазнав у системі Платона. Платона вважають також родоначальником філософського Д., хоча частина вчених віддають пальму першості Парменіду. В нові часи найвидатнішим творцем філософської дуалістичної концепції був Р. Декарт, який розробив глибоке вчення про існування тілесної й духовної субстанції, основні характеристики (атрибути) яких (атрибут матеріальної субстанції — протяжність, духовної — мислення) у всьому протилежні, а самі субстанції незалежні одна від одної, хоч врешті-решт вони обидві похідні від третьої субстанції — Бога. На новий ступінь проблематику Д. підніс І. Кант, у філософській системі якого дійсність поділена на світ почуттєво даних у досвіді явищ і надчуттєвий світ "речей у собі".

Для політологічного знання важливою постає думка І. Канта про автономність ідеї безумовного обов'язку щодо оточуючої людину матеріальної дійсності. Людина не може виправдовувати свої вчинки (якщо вони суперечать принципам безумовного обов'язку) тиском на неї зовнішніх емпіричних обставин: людина мусить діяти відповідно до свого морального обов'язку, навіть без особливої надії на успіх. Цю думку сповідували — в різних модифікаціях — пізніші мислителі й цілі літературно-мистецькі та філософські течії: романтики, неоромантики, екзистенціалісти. Методологічні аспекти філософського Д. застосовують також для дослідження проблем співвідношення знання і віри, демократії й деспотизму, свободи й необхідності, особи й суспільства.

Мотрошилова Н. В. Познание и общество. Из истории философии XVII—XVI11 вв. — М., 1969; Проблемы методологии исследования в философии и конкретных науках Нового времени. — М., 1989; Татаркевич Вл. Історія філософії. Т. 2. Філософія Нового часу. — Львів, 1997; Эберт К. Семиотика на распутье. Достижения и пределы дуалистической модели Лотмана (Успенского) // Вопр. философии. — 2003. — № 7; Szmrecsanyi Т. Раrmеnides — praotec europskego dualnego myslenia // Filozofia. — Bratislava. — 2002. — № 4.

В. Ятченко






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.