Політологічний словник

Дюверже Моріс (Mauri.se Duverger, нар. 1917) — французький соціолог, політолог. Закінчив університет у Бордо, юрист, сорбоннський професор права з 1955 р. та керівник Центру порівняльного аналізу політичних систем у Сорбонні, член Академії наук і мистецтв (США), депутат Європейського парламенту. Д. є автором численних соціологічних і політологічних монографій, був політичним оглядачем щотижневика "Монд", консультантом і радником багатьох післявоєнних французьких урядів, учасником розробки основних правових документів. Д. — автор багатьох широко відомих монографій: "Політичні партії" (1951), "Демократія без народу" (1961), "Янус. Дволикість Заходу" (1972), "Республіканська монархія" (1974), "Відкритий лист соціалістам" (1976), "Республіка громадян" (1982). Ці праці були свого часу вельми помітними подіями не лише для наукового життя Франції, а й для її суспільного буття. Д. став визнаним авторитетом у галузі політичних наук. Вражає кількість прогнозів Д. за останні півстоліття, які підтвердилися. Так, у 1958 р. він з високою точністю передбачив повторне сходження де Голля на владний олімп Франції; у монографії про політичні партії він попереджував про небезпеку появи у Франції фашистських течій, що здавалося неймовірним після перемоги над німецьким фашизмом. У Д. немало "сюжетів про Радянський Союз". Зокрема, він стверджував про неминучість у віддаленій перспективі лібералізації тоталітарних режимів і партій типу КПРС. Знадобилося 30 років, щоб у Радянському Союзі, як кажуть, "процес пішов". Не дивно, що у Франції за Д. закріпилася слава одного із проникливих політологів, а у світі — справедливий і вельми високий авторитет науковця широкого масштабу другої половини XX — початку XXI ст.

Найвідоміший твір Д. з його творчого доробку — "Політичні партії" (1951). Автор здобув світове визнання і славу творця сучасної теорії політичних партій. Ця праця перекладена 20 мовами світу, вона мала не один десяток видань у Франції та інших країнах світу. Тут Д. запропонував свою класифікацію політичних партій, згідно з якою перші будуються на засадах загальної структури, інші — на основі поділу "партії керівних кадрів" і "партії мас". За визначенням Д., партії "керівних кадрів" слабо-ідеологізовані й складаються здебільшого із вельми впливових людей, які прив'язані до своєї місцевості, мають гнучкі об'єднання місцевих осередків. Депутати від таких партій мають досить велику свободу при голосуванні. Головне своє покликання такі партії вбачають у результатах виборів. "Партії мас", навпаки — достатньо численні. У складі таких партій чимало членів-борців, партійні організації мають відчутно структуризований характер, для них властива розгалужена ієрархія. Базовими засадами діяльності цих осередків є "культура участі", демонстративні лояльність та відданість засадничим партійним принципам. Такі партії мають три основні різновиди: соціал-демократичний, комуністичний, або ленінський, і фашистський. Саме для цих партій характерні численний партійний апарат, чіткі програми, статути, фіксоване членство, помітна централізація прийняття рішень, вища виконавча дисципліна та досить незначна зацікавленість у парламентській діяльності.

За визначенням Д., в історичній практиці були і залишаються два способи утворення партій: парламентський різновид утворення політичних партій і позапарламентський спосіб створення та діяльності політичних об'єднань. Саме спосіб утворення політичних партій постає чинником визначення належності їх до того чи іншого типу. Справді, у процесі політичної боротьби формувалися "масові партії". Водночас напруженість політичних баталій поставала дієвою спонукою до централізації та ідеологізації партій. Показово, що класифікація Д. набула певного поширення та популярності у європейських країнах.

Твори Д. "Вступ до політики" (1964) та "Демократія без народу" і "Соціологія політики" (1967) присвячені з'ясуванню питань суспільної та політичної інтеграції, взаємозв'язку регіональних та глобальних політичних проблем, векторам їх міжнародних взаємовпливів. Згідно з принципами Д., соціологія постає наукою, покликаною вивчати стосунки "керівників" і тих, "ким керують", вона спроможна класифікувати індивідуально-психологічні та колективні політичні антагонізми. Завданням політичної соціології, за баченням Д., є з'ясування "подвійного обличчя" влади. Адже політика постає у двох вимірах. По-перше, як боротьба між індивідами та групами за владу і переможці політичних баталій отримують відповідну компенсацію за рахунок переможених. По-друге, політичну діяльність вирізняють зусилля, які спрямовані на спільну побудову устрою і суспільного порядку, які були б вигідними для всіх сторін. Тим самим постає певний дволикий Янус: поєднання демократії та "законів джунглів". Така дволикість, за визначенням Д., проясняє справжню суть дуалізму політичних систем держав розвиненої демократії, тобто держав Заходу.

Д., з'ясовуючи феномен такої двоїстості, виводив аргументи на користь реального дуалізму щодо існування двох великих політичних партій чи провідних коаліцій у переважній більшості держав Заходу. Цей дуалізм постає найбільш оптимальним варіантом для плюралістичної демократії. Окрім того, Д., аналізуючи різновиди державного правління країн розвиненої демократії, виводив французьку модель державного правління як семіпрезидентську форму, тобто квазічи напівпрезидентську модель правління. Водночас Д. ставив під сумнів можливість застосування моделей плюралістичної демократії для країн, що розвиваються.

До теоретичних надбань Д. належить першість постановки завдань перед юридичною наукою щодо необхідності досліджувати політичні режими, політичні партії як особливі об'єкти юридично-правових наук. Він виокремив політичну науку з права Франції, домігся запровадження до навчальних програм ліцеїв та інших навчальних закладів ряду дисциплін із політичного виміру: "політична соціологія", "основні політичні проблеми сучасності" та інші, які сприяли утвердженню політології як важливої окремої дисципліни. Теоретичний та прикладний характер політологічних та соціологічних досліджень Д. широко використовується різними науковими школами у більшості країн так званої розвиненої та молодої демократії.

Твори: Duverger M. La Soziologie de la politigue. — Paris, 1973; Les Partis politigues. — Paris, 1976.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник. — Львів, 1997; Людина і політика. — К., 2003.

А Кудряченко




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити