Політологічний словник

Етногенез (від лат. ethnos — народ та genesis — походження) — процес виникнення та еволюція етнічних спільнот — від племінних утворень до народностей і націй. На сьогодні немає єдиної усталеної теорії етногенезу. Натомість є кілька конкуруючих концепцій та гіпотез щодо Е. Вони відрізняються методологічними підходами, теоретичними принципами аналізу та категорійно-понятійним апаратом — пізнавальним інструментарієм дослідження. Найпоширеніші соціологічна та природнича (біосферна) концепції Е. В межах соціологічної концепції можна виокремити класичну марксистську парадигму Е. та відгалуження від неї.

Марксистський підхід жорстко обумовив Е. рушійними силами соціогенезу, в основі якого — розвиток продуктивних сил, який в остаточному підсумку приводить до якісних змін способу виробництва, а отже, і до появи нових формацій. Згідно з цією парадигмою процеси Е. детерміновані матеріальним виробництвом, рівень розвитку якого визначає тип історичних спільностей людей. Так, первіснообщинній формації відповідає родоплемінна організація етносу; рабовласницькій — народність; феодальній — національність; буржуазній — нації; комуністичній — інтернаціональна спільність трудящих. Таким чином, кожній стадії історичного процесу — суспільно-економічній формації — відповідає свій тип етнічної спільності. Виходячи із суто формальних ознак, ця концепція приваблює простотою і логічністю побудови. Проте постає низка проблем, які важко, а то й не можливо інтерпретувати в рамках цієї концепції. Зокрема, вона суперечить численним емпіричним фактам, які свідчать про те, що існують народи з тисячолітньою історією, для яких не були властиві певні стадії формаційного розвитку. Так, слов'яни взагалі не знали рабства у його класичному варіанті, характерному для античної цивілізації Середземномор'я, тоді як такі народи з давньою історією, як євреї чи цигани, не знайомі з класичними відносинами, характерними для середньовічного феодалізму західноєвропейського типу. Викликає запитання і проблема, чи справді народи та нації як спільноти раз і назавжди відійдуть колись у минуле, втративши такі атрибути етнічності, як мова, культура, етнічна чи національна самосвідомість тощо. З огляду на те, що марксизм — не лише теорія, а й певна політична практика, що втілилася насамперед у тоталітарні режими влади, то його слід розглядати ще й як певний різновид технології "розв'язання" національних проблем у тих країнах, де такі режими функціонували упродовж десятиліть. Досвід показав, що ця практика і технології керувалися принципом "політичної доцільності", внаслідок чого етнічна чи національна самобутність народів приносилися в жертву ідеології пролетарського, а потім і соціалістичного інтернаціоналізму. Не лише ідейна, а й фізична боротьба з націоналізмом, політика депортацій та репресій — ось приклади того, як тоталітарна доктрина, побудована на марксистській догмі, втілювалася у життя.

Як теоретична парадигма суспільного пізнання марксизм справив глибокий вплив на радянське суспільствознавство в цілому і теорію Е. зокрема. Класичними у цьому значенні стали дослідження таких радянських істориків та етнологів, як С. Арутюнов, В. Бромлей, Ю. Семенов, М. Чебоксаров та інші, яким належить продовження соціологічної традиції дослідження процесів Е., але з деякими відступами від догматичного марксизму. Зокрема, у працях згаданих дослідників зазначалося, що етнічні спільності в процесі функціонування і розвитку набувають сталих ознак, які підтримуються особливостями господарського типу, інформаційних зв'язків, що виникають при цьому, і на ґрунті яких виникає особлива система відносин, яку було визначено терміном "етносоціальний організм" (ECO) — особливого типу етнічні спільноти, які сформувалися як автономні утворення на основі територіальної, соціальної, а в багатьох випадках і політичної спільності. Упровадження в науковий вжиток ECO було пов'язано з необхідністю поєднати соціальні утворення — класи та етнонаціональні — етнічні спільноти. Тому ECO розглядається фахівцями як синтез взаємопов'язаних соціальних та етнічних процесів, які при цьому мають і певні особливості.

В Україні за радянських часів спроби досліджувати проблеми Е. на матеріалах історії формування і розвитку українського народу робилися К. Гуслистим, але були покритиковані представниками офіційного марксизму, а праці вченого вилучені з наукового вжитку. В сучасних умовах теоретико-методологічні та історичні аспекти Е. загалом та українського зокрема досліджуються у працях М. Брайчевського, Я. Дашкевича, Л. Залізняка, П. Толочка, В. Моці, Ю. Павленка, І. Онищенко, Ю. Петрова, М. Степика, О. Шморгуна та ін.

На відміну від соціологічної концепції Е. існує природнича, автором якої є Л. Гумільов. Його підхід базується на концепції пасіонарності — ефекті енергетичного походження, що має генетичну основу і, згідно з припущеннями Гумільова, передається статевим шляхом. Збільшення або надлишок цієї енергії спричинюється до так званого пасіонарного вибуху, з яким асоціюється експансія етносів у зовнішній світ та підкорення ними сусідніх етносів і нових ландшафтів. Внаслідок змішування генетичного матеріалу виникають передумови для нового пасіонарного поштовху — нового витка Е. За схемою Гумільова Е. має стадійний характер, тривалість циклу дорівнює 1200-1500 років. Кожній фазі Е. відповідає певний стан пасіонарної напруги у такій послідовності: поштовх — піднесення — перегрів — занепад — згасання. Отже, оскільки пасіонарність є ефектом енергії живої речовини біосферного походження, у процесі зародження якої певну роль відіграє і сонячне випромінювання, є підстави вважати таку гіпотезу природничо-науковою.

Для концепції Е., запропонованої Гумільовим, характерно те, що етнос тут виступає головною, але не єдиною спільнотою, яка діє на історичній арені та освоює життєвий простір. Оскільки Е. — це такий природний в основі своїй процес, який виявляється і в продуктах соціальної та культурної активності народів, то він прямо стосується і культури та цивілізації, характеризуючи їх як певні прояви пасіонарності на етапах занепаду і згасання креативної енергії. Остання трансформується у духовну творчість, мистецтво, інші продукти, які символізують реліктовий стан пасіонарності. Крім етносу на історичній арені діють також суперетноси — спільності, що виникають у межах держав — імперій та субетноси — реліктові групи етносів, що розпалися, але збереглися у вигляді етнічних фрагментів. На основі цієї концепції виокремлюють три головні історичні типи Е.: перший — палеоетногенез — формування етносів різних метаетнічних спільнот, тобто груп етносів, які сформувалися у процесі тривалої культурної їх взаємодії чи політичних зв'язків. Виокремлюються етномовні, етнорасові, етнокультурні та етнополітичні форми палеоетногенезу; другий тип — мезаетногенез — поява етносів типу народностей, які перебувають на стадії розвитку між племенами та націями. Ця фаза Е. історично збігається з появою ранньокласових держав, на основі яких у подальшому сформувалися переважно сучасні нації розвинених держав; неогенез (третій тип) — Е. Нового та Новітнього часу, що відбувається на території країн Африки, Америки, Океанії, Азії, в яких беруть участь як представники етносів, що склалися раніше, насамперед європейські переселенці, так і місцевих етнічних спільнот, які перебувають на різних стадіях Е.

Сучасні уявлення про Е., які ґрунтуються на методології плюралізму, враховують здобутки різних концепцій, напрямів та підходів. Однією з продуктивних концепцій можна вважати ту, що намагається поєднати теоретико-методологічні засади соціологічної і природничо-наукової парадигм.

Отже, Е. доцільно розглядати як процес становлення, формування і розвитку сталих людських спільнот, якими є народи (етноси), що характеризуються певними ознаками расової спорідненості, наступністю господарських та культурно-побутових традицій, мови, вірувань та психології. Потрібно зауважити, що дослідження Е. охоплює як пізнання загальних закономірностей і тенденцій розвитку етнічних спільнот, так і особливостей становлення окремих народів (етносів). Існує думка, що Е. — процес постійний, відкритий і незавершений. Проте таку гіпотезу не слід узагальнювати і доводити до абсолюту. Найімовірніше Е. як перманентний процес стосується великих за кількістю народів, зокрема тих, які створили держави імперського типу, чия мова, культура і традиції значною мірою характеризують й інші народи, які входять до складу таких держав. Власне, тут діє такий механізм Е., як природна, а інколи й штучна асиміляція, за рахунок якої і відбуваються процеси Е.

Для пояснення механізмів Е. досить продуктивним є цивілізаційний підхід. Згідно з ним Е. у період аграрної, індустріальної чи постіндустріальної цивілізацій істотно змінюється. Насамперед тіснішими стають контакти із зовнішнім світом, інтенсифікуються обмінні та інформаційні процеси, відбувається урбанізація середовища проживання етносів тощо. За рахунок цього включаються такі механізми Е., як модернізація традицій, побуту та культури, способу та стилю життя цілих соціальних груп, які стають носіями інноваційних технологій життя. Останнє змінює стереотип поведінки етносу, який, за визначенням Гумільова, є критерієм, за яким один етнос відрізняється від іншого. Особливо відчутним цей вплив стає в добу глобалізації, яка уніфікує систему комунікацій і значною мірою сприяє деетнізації цілих сфер суспільного життя.

Отже, цілком слушною є думка сучасних фахівців, які вважають, що дослідження етногенезу потребує комплексного підходу, оскільки використання лише однієї науки — археології, лінгвістики, етнології чи антропології не дає адекватного обсягу інформації для всебічного аналізу процесів Е. Системний підхід, помножений на конкретність знань про предмет дослідження, передбачає використання сукупності чинників, задіяних в Е: як історичних, соціальних і духовно-культурних, так і географічних, екологічних та біологічних.

Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. — Л., 1989; Шкляр Л. Є. Етногенез: Мала енциклопедія етнодержавознавства. / За ред. Ю. Римаренка. — К., 1996; Життя етносу: Соціо-культурні нариси / За ред. Б. В. Попова — К., 1997; Этнология и политика: Хрестоматия / Под ред. Прасаускаса. — М., 2003; Онищенко I. Г. Етно- та націогенез в Україні (Етнополітологічний аналіз). — К., 1997; Глушко К., Попок А. Етногенез: Етносоціологія: терміни та поняття: Навч. посіб. / Кер. авт. кол. В. Б. Євтух. — К., 2003.

Л. Шкляр






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.