Політологічний словник

Етнополітика незалежної України — діяльність держави та її органів в етнополітичній та етнонаціональній сферах з метою відродження, забезпечення життєдіяльності, подальшого розвитку та участі в державотворчих процесах різних структурних етнокомпонентів українського суспільства — української нації, національних меншин; об'єднання їх в єдиний соціум — політичну націю, ядром якої є народ, що дав назву національній державі; розширення зв'язків з українською діаспорою та особами іншого етнічного походження — вихідцями з України; усунення чинників міжетнічної, міжнаціональної напруженості та міжетнічних конфліктів; регулювання міграційних процесів.

Досвід періоду існування незалежної Української держави дає змогу проаналізувати і узагальнити основні положення її Е. На формування Е. України впливають передусім історичні здобутки, яких вона досягла за період свого незалежного існування: світ визнав Україну як самостійну, демократичну державу. Вона стала повноправним членом міжнародної спільноти, все більше долає свій відрив від Європи, долучається до загальноєвропейського процесу; перед світом постала держава з багатою історією, духовною культурою, працьовитим, миролюбним багатоетнічним народом, який прагне жити в добрі і злагоді з усіма державами, розвиваючи з ними усі зв'язки, не керуючись ідеологічними постулатами. Україна переконливо довела, що ідея рівності людей, незалежно від їхнього етнічного походження, та міжнаціональна злагода стали наріжним каменем її внутрішньої і зовнішньої політики; значно підвищився рівень політичних свобод у країні, забезпечено політичну, економічну, ідеологічну, культурну різноманітність у її розвитку; відкрито широкі можливості для плідної співпраці із зарубіжними українцями, особами іншого етнічного походження — вихідцями з України, які розселені на теренах колишнього СРСР і по всій планеті.

Потреба у формуванні українською державою власної етнополітики обумовлена такими об'єктивними чинниками: незалежним існуванням України як суверенної, демократичної, соціальної, правової, унітарної держави; поліетнічним складом населення; активізацією етнополітичного процесу, широкою включеністю у нього структурних етнокомпонентів українського суспільства — української нації, національних меншин; необхідністю узгодження інтересів, встановлення рівноправних і гармонійних відносин між етнічними групами; незавершеністю процесів консолідації української нації; важливістю подолання політичних, соціально-психологічних, культурно-мовних, інших наслідків деформації етнонаціональної сфери у минулому; співробітництвом та зв'язками з українською діаспорою та вихідцями з України, — особами іноетнічного походження; трансформацією в українське суспільство депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну; наявністю інтенсивних, зокрема зовнішніх міграційних потоків, що впливають на соціально-політичну, економічну та етнодемографічну ситуації в державі.

Засади, теоретико-методологічні підходи до трактування особливостей етнополітичного процесу, що відбувається в Україні, містяться в законодавчій базі, створеній з метою регулювання міжнаціональних та міжетнічних відносин. Періодизацію та характеристику розвитку впродовж незалежності України її правового поля, яке охоплює етнополітичні і етнокультурні відносини, запропонував М. Шульга, який вирізняє, зокрема, чотири етапи у розвитку цього процесу. Перший — ігнорування законами України наявності такої сфери суспільних відносин, як національно-етнічні. Цей етап тривав до 1989 р. Другий етап розпочався в 1989 p., коли був прийнятий Закон про мови в Українській PCP, і тривав по 1 грудня 1991 р. Характерно, що саме в цей період приймались правові документи, які декларували національним меншинам максимум прав. Пізніші правові акти не тільки не збільшували ці права, а іноді навіть скорочували їх. Це пояснюється тим, що за цей період відбувся розпад СРСР і проголошено незалежність України. Політичні сили, які лідирували в Україні, були зацікавлені у підтримці курсу на проголошення незалежної держави усіма етнічними групами. В цей період, у сфері національних відносин

приймались головно не закони, а декларації, які мають політико-правовий, а не нормативно-правовий характер. На третьому етапі були прийняті закони "Про національні меншини в Україні", "Про освіту" та деякі інші, які мають стосунок до національних меншин, норм використання їхніх мов. Четвертий етап розвитку етнополітики Української держави розпочинається з прийняттям Конституції України і триває дотепер.

Від Декларації про державний суверенітет до Основного Закону Україна пройшла шлях, на якому визначились базові етнополітичні засади державотворення. Особливо важливе значення для розроблення й реалізації державної етнополітики мають окремі положення нової Конституції. Зокрема, у її преамбулі зазначається, що українське державотворення, яке має свою багатовікову історію, відбувається на основі здійсненого права на самовизначення не тільки української нації, а й усього українського народу, який утворюють громадяни України всіх національностей. Це словосполучення увібрало в себе весь зміст поліетнічного складу населення України і дає можливість трактувати його як політичний термін. Україна обрала шлях формування політичної нації як соціуму на основі державності з народу, який дав назву державі, й інших етнічних груп, які проживають на території України. Конституція, визнаючи носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні Український народ, водночас визначила структурні етнокомпоненти українського суспільства — українську націю, національні меншини та корінні народи. Останній етнокомпонент запроваджено у правове поле вперше. На законодавчому рівні також вперше у Конституції зафіксовано, що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Політика держави у сфері регулювання міжетнічних відносин ґрунтується на таких загальних засадах, як: ідеї демократичного устрою держави; визнанні пріоритету права й верховенства закону; існуванні єдиного громадянства; врахуванні взаємозв'язку загальногромадянських і національних прав людини; праві кожного громадянина вільно визначати свою національну належність; визнанні правової рівноправності етнічних груп у державотворчих процесах; політичній, економічній та ідеологічній різноманітності; дотриманні принципів: а) національного інтересу та національних пріоритетів у державному, а не в етнічному значенні; б) поліетнічного та полікультурного плюралізму; збереженні генофонду українського народу; взаємодії і взаємовпливу політичного, економічного, правового, соціального й національного факторів у суспільстві; захисті суверенітету й територіальної цілісності держави; рівноправності та взаємовигідному співробітництві з іншими країнами, міжнародними організаціями та незалежними експертами у міжнаціональній сфері.

Найвищою метою етнополітики України є створення оптимальних умов для гармонійного та перспективного розвитку у складі держави усіх компонентів етнонаціональної структури українського суспільства — української нації, національних меншин, корінних народів.

Нинішня етнополітична ситуація в Україні характеризується підвищенням ролі національного фактора в суспільно-політичному житті та проявом певних тенденцій, що впливають на стан розвитку держави: підвищення національної самосвідомості етнічних груп, їхньої самоорганізації та активізація ними пошуків різноманітних форм реалізації своїх специфічних запитів і потреб; політизація етнічних груп та її вплив на посилення взаємозв'язку між політичною та міжетнічною стабільністю; консолідація етнічних груп навколо державотворчих процесів та формування політичної нації; інтеграція в українське суспільство осіб, які були незаконно депортовані за національною ознакою; активний полі культурний розвиток етнічних груп; наявність інтенсивних міграційних потоків, що впливають на соціально-політичну, економічну, демографічну сфери життєдіяльності суспільства.

Державна етнополітика ґрунтується на визнанні закономірностей зростання національної самосвідомості, існуванні етнічної гетерогенності населення, тісної взаємодії у суспільстві національного фактора з економічними, соціально-політичними й правовими процесами.

Основними пріоритетами державної етнополітики є: забезпечення через відповідне законодавство, державні програми рівних можливостей для участі громадян незалежно від їхньої національності в усіх сферах матеріального й духовного життя, у здійсненні етнополітики, державного управління; створення правового поля з метою гарантування рівних прав і свобод усім громадянам незалежно від раси, національності, етнічного походження; розвиток культурної самобутності української нації, всебічний розвиток української культури й мови; створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин, корінних народів; зміцнення духовної єдності українського суспільства; відновлення прав депортованих осіб, не припускаючись при цьому нових дискримінаційних утисків за етнічними ознаками; розширення співробітництва із зарубіжними українцями та особами іншого етнічного походження — вихідцями з України, які проживають за її межами; утвердження у міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій, звичаїв і релігій етнічних груп; попередження будь-яких проявів сепаратизму, забезпечення на основі міжнаціонального миру й злагоди суверенітету та територіальної цілісності держави; зміцнення гарантій, що усували б вияви екстремізму, дискримінації громадян за національною, релігійною або мовною ознаками; захист прав біженців та іммігрантів.

Реалізація пріоритетів державної етнополітики зумовлює потребу визначення для об'єктів і суб'єктів етнополітичного організму таких основних завдань.

У політико-правовій сфері: розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства у галузі регулювання міжнаціональних відносин; створення механізмів попередження конфліктів у міжнаціональних та міжетнічних відносинах; відпрацювання ефективного механізму управління міжнаціональними відносинами по вертикалі з урахуванням специфіки всіх рівнів влади та широким залученням представників етнічних груп до участі у державотворчих процесах; створення розгалуженої державної структури міграційної служби.

У соціально-економічній сфері: формування ринкової економіки, яка з урахуванням регіональних, географічних особливостей реально впливає на стабілізацію етнополітичних процесів; створення соціально-економічних підвалин реалізації духовно-культурних потреб і запитів етнічних груп; розроблення державних, регіональних програм соціально-економічного розвитку, зорієнтованих передусім на збереження основ життєдіяльності етнічних груп; сприяння розвиткові традиційних форм господарської діяльності та різноманітних форм власності з урахуванням національної специфіки етнічних груп; залучення на основі спонсорської і благодійницької діяльності українських та зарубіжних підприємницьких кіл до програм допомоги співвітчизникам, що повертаються в Україну; матеріальна підтримка вирішення проблем депортованих; залучення капіталів етнічних українців зарубіжних країн для розвитку національної економіки.

У духовно-культурній сфері: формування атмосфери взаємодії і взаєморозуміння та міжетнічної злагоди між усіма етнокомпонентами українського суспільства — українською нацією, корінними народами і національними меншинами; збереження історичної, духовно-культурної спадщини усіх етнічних груп, що живуть в Україні; забезпечення полікультурного розвитку українського суспільства; формування духовно-культурної єдності українського народу; забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; гарантування вільного розвитку, використання і захист російської, інших мов національних меншин; розширення гуманітарного співробітництва із зарубіжними українцями та особами іншого етнічного походження — вихідцями з України; забезпечення гарантій недопущення екстремізму, шовінізму, національної та релігійної нетерпимості; забезпечення свободи вибору кожною етнічною групою свого шляху у загально-цивілізаційному процесі; регулювання регіональних демографічних проблем задля збереження популяцій різних національних груп.

У зовнішньополітичній сфері: участь у роботі міжнародних інституцій з метою вдосконалення національного законодавства з питань етнополітики та використання міжнародного досвіду у цій галузі; використання у міжнародній політиці інтеграційних тенденцій для вирішення проблем соціально-економічного розвитку держави в цілому та її окремих регіонів з урахуванням національного фактора; співпраця з міжнародними організаціями щодо забезпечення прав зарубіжних українців; вирішення проблем депортованих; ініціювання переговорів та консультацій з метою поліпшення становища осіб, що належать до національних меншин; розроблення концепції співробітництва прикордонних регіонів України з сусідніми регіонами інших країн; розширення співробітництва з іншими державами та міжнародними організаціями з проблем іммігрантів та біженців; постійне співробітництво з державами щодо запобігання та розв'язання міжнаціонального напруження.

Важливими складовими державної етнополітики є такі два її аспекти, як постійний аналіз і вивчення ситуації у міжнаціональній сфері та залучення науковців до осмислення етносоціальних, етнополітич- них, етнокультурних та етнодержавознавчих проблем розвитку України. Перший аспект передбачає необхідність здійснення систематичних діагностик (соціологічних моніторингів) самопочуття етнічних груп в Україні, тенденцій міжетнічних процесів з метою прийняття державними органами своєчасних рішень, спрямованих на зниження суспільно небезпечного перенапруження у цій сфері. Другий аспект пов'язаний з активною співпрацею державних органів з ученими. Без ґрунтовних наукових розробок неможливо в сучасних умовах формувати етнополітику держави, ефективно впливати на етнополітичні процеси в суспільстві, приймати важливі управлінські рішення.

Державна етнополітика України також має бути науково обґрунтованою, базуватися на знанні історії, етнографії, демографії, психології, лінгвістики, культури, особливостей господарської діяльності етнічних груп.

Вирішення етнополітичних проблем України потребує значних зовнішньополітичних зусиль держави. Не випадково найсерйозніші ускладнення в цій сфері Україна має саме в прикордонних регіонах. Укладання дво- і багатосторонніх угод про визнання кордонів і територіальної цілісності, про взаємний захист національних меншин, розвиток співпраці, економічних і гуманітарних обмінів з сусідніми державами значно полегшить задоволення інтересів національного розвитку різних етнічних груп, що живуть в Україні.

Антонюк О. В. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади: Монографія. — К., 1999; Антонюк О. В. Етнополітика в Україні: історія та сучасний стан // Український історичний журнал. — 1999. — № 3 і 4; Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю. І. Римаренка. — К., 1997; Шульга H.A. Русская культура в Украине: политико-правовой, социальный статус // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы конф. // Фонд поддержки русской культуры в Украине. — К., 1999.

О. Антонюк





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити