Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (1992 р.) — міжнародний акт, ухвалений Радою Європи 1992 р. на підтримку мов тих національно-етнічних груп, яким без цільової програми підтримки загрожує повна асиміляція та зникнення у майбутньому. Європейська мовна хартія набула чинності 1 березня 1998 р. Станом на початок 2004 р. її підписали 29 європейських держав, 18 з яких її ратифікували. Провідною ідеєю цього загальноєвропейського документа є підтримка розмаїтості мовних культур як самобутніх компонентів європейської цивілізації. Вимоги та положення Хартії не поширюються на діалекти державних мов та мов мігрантів. Хартія передбачає, що держави — члени РЄ, які добровільно взяли на себе обов'язки виконувати акти РЄ, цілеспрямованих кроків у напрямку підтримки регіональних мов або мов меншин, що передбачає: фінансову підтримку розвиткові та функціонуванню відповідних мов у суспільному житті, створення умов для викладання і вивчення відповідних мов у дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, а також забезпечення умов для отримання початкової, середньої і вищої освіти цими мовами. У Хартії йдеться також про можливість вільного використання суб'єктами регіональних мов або мов меншин у судових та інших органах державної влади, а також послуговуватися ними при підписанні деяких документів міжнародного характеру. Важливим застереженням Хартії є положення, згідно з яким розвиток регіональних мов або мов меншин не повинен здійснюватися на шкоду для офіційних мов, знання та вивчення яких носіями регіональних мов або мов меншин є обов'язковими.

В Україні Європейська хартія регіональних мов або мов меншин набула чинності з травня 2003 р. Проте шлях до її ратифікації був ускладнений політичним загостренням навколо цього питання. Ставши членом РЄ у 1995 р., Україна взяла зобов'язання ратифікувати і мовну Хартію. Перша спроба її ратифікації була зроблена 24 грудня 1999 р., коли Верховна Рада України більшістю голосів ухвалила Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 p.". Проте Конституційний Суд України 12 липня 2000 p., розглянувши подання 54 народних депутатів України щодо конституційності Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р." визнав його таким, що не відповідає Основному Закону держави. 17 травня 2001 р. група народних депутатів внесла на розгляд BP України проект постанови "Про забезпечення виконання зобов'язань України перед Радою Європи", де серед іншого зазначалося: враховуючи необхідність збереження курсу на європейську інтеграцію України та з метою виконання Рекомендацій № 1513 (2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26.04.01 щодо виконання зобов'язань, взятих Україною перед РЄ, Верховна Рада мусить повернутися до питання про ратифікацію мовної Хартії. Зазначена постанова загострила протистояння у парламенті, у такий спосіб вкотре політизувавши мовне питання. Відтак замість консолідації суспільства вона стала додатковим подразником для загострення відносин по лінії "влада і опозиція". Якщо прихильники влади обстоювали позицію про те, що ратифікація Хартії створить правові засади рівноправного функціонування державної мови та мов меншин, виб'є грунт з-під ніг тих, хто спекулює на статусі російської мови в Україні, то опозиція наголошувала на тому, що реалізація вимог Хартії важким тягарем ляже на державний бюджет, зашкодить політичній консолідації української нації, а по суті, деякі мови, насамперед, російську, поставить у привілейоване становище.

Враховуючи, що своїм стратегічним курсом Україна проголосила шлях на європейську інтеграцію, а також те, що мовна Хартія представниками європейської еліти розглядається як один із тестів на демократичність у сфері мовно-культурної політики, було прийнято рішення повернутися до питання її ратифікації. Наприкінці 2002 р. Президент України виніс це питання на розгляд Верховної Ради України, яка й здійснила її ратифікацію у травні 2003 р. Положення Хартії застосовуються до таких мов національних меншин України, як білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська.

Мармазов В. Є, Піляєв /. С. Рада Європи: політико — правовий механізм інтеграції. — К., 2000; Хартія розколу. Мовне питання: європейський стандарт на українському ґрунті // День. — 2000. — 28 листоп.

Л. Шкляр